По межах рідних, де розора

По межах рідних, де розора,
Попід склепінням неба сивим,
Натхнений спокоєм зрадливим,
Сную, неначе тінь сувора.
За мною – ворог – сум, потвора,
Із нашептом глухим, гидливим:
– Невже ти хочеш буть щасливим, —
Сьогодні ж тут усе, як вчора?!
Усе живе тим самим Богом, —
У дні весняні благовісні
Із себе не здирає плісні…
Орач крокує перелогом,
Могилу шарпає нарогом,
Не знає батькової пісні.

1910