<p>Химерна країно,<br />ти — край небуття,<br />мов янгол, легка,<br />ледь помітна здаля,<br />як водорость, темна,<br />мов сокіл, ясна,<br />одвічна й нещасна<br />країно моя.</p>
<p>Гранат не росте в ній,<br />жасминів нема,<br />десь небо поділось<br />і сині моря.<br />Не знала й не …</p>
<p>Я там, де вже мене немає,<br />в Анауаці срібно-синім;<br />я при його убогім світлі<br />причісую дитя руками.</p>
<p>Дитина на моїх колінах<br />подібна до стріли із лука.<br />Її загострюю й гойдаю,<br />наспівуючи колисанку.</p>
<p>В старому й молодому світлі<br />оце хлоп’я мені …</p>
<p>Гей! Пограймося, синочку,<br />в королеву й короля!<br />Це твоє зелене поле.<br />Бо чиї ж іще поля?<br />Бач, голівку конюшина,<br />вгледівши тебе, схиля.<br />Це твоя уся долина.<br />Бо чия ж іще земля?</p>
<p>Це для тебе з цвіту яблунь<br />мед визбирує бджола.…</p>
<p>Істаксіуатль шле мені світання,<br />дивиться згори на мій дім — і знову<br />біля ніг її від зачарування,<br />від її краси відбирає мову.</p>
<p>Я люблю тебе, Мексіки вершино,<br />зір чаруєш мій, юна і цнотлива.<br />За тобою маком розцвітає днина,<br />жевріють пелюстки …</p>
<p>Я пам’ятаю жест і порух<br />тих, що мені давали воду.<br />В пахкій долині Ріо-Бланко,<br />де Аконкагуа в шапці льоду,<br />під пліть важкого водоспаду<br />я підійшла по прохолоду;<br />він, буйногривий, круто падав<br />і розбивався там з нальоту.</p>
<p>Я обпеклась його кипінням,…</p>
<p>Де жили в Тауантінсуйо<br />індіанці древні,<br />гімни й танці ми принесли<br />в гори ці пустельні.</p>
<p>Тут вогні живі палали,<br />завивали кени<br />і співали юні жриці<br />й мудреці священні.</p>
<p>І, засліплений сонцями,<br />опустивсь ти, певно,<br />щоб побачить індіанців<br />і стовпи вогненні.…</p>
<p>Ронда, ронда Аргентини<br />десь на тропіку скресає<br />і, спускаючись по ріках,<br />разом з ними виростає.<br />Обминає всі посіви,<br />поникає біля гаю.<br />Вирушаємо за сонця,<br />ідемо, коли смеркає…</p>
<p>Поминувши Ентре-Ріос,<br />мов тіка за виднокраї,<br />бо роз’єднується коло,<br />рветься натиском врожаю:<br />сім …</p>
<p>І. ВУЛКАН ОСОРОНО<br />Ти жбурляєш, гримкий вулкане,<br />сам у себе той град камінний!<br />Патріарше племен великих!<br />Найстаріший пастух рівнини!<br />Ти — застиглий стрибун, що раптом<br />зупинився посеред бігу;<br />сяйвом сліпиш ти індіанців,<br />дикий олень, біліший снігу.</p>
<p>Славо наша, вулкане Півдня,…</p>
<p>Достигле сонце двох Америк,<br />
о сонце інків, сонце майя,<br />
тобі молились майя й кіче,<br />
вславляли з краю і до краю,<br />
в твоїм промінні аймара<br />
бурштином жовтим палахтіли.<br />
Червоним сходиш ти фазаном,<br />
а вдень стаєш фазаном білим.</p>
<p>Від леопарда рід ведеш …</p>