Аргентинська ронда
Ґабріела Містраль
Ронда, ронда Аргентини
десь на тропіку скресає
і, спускаючись по ріках,
разом з ними виростає.
Обминає всі посіви,
поникає біля гаю.
Вирушаємо за сонця,
ідемо, коли смеркає…
Поминувши Ентре-Ріос,
мов тіка за виднокраї,
бо роз’єднується коло,
рветься натиском врожаю:
сім разів нас розриває
й знову сім разів єднає.
Через пампу між стадами
йде від краю і до краю:
в білину свою сліпучу
буре й чорне долучає.
І, співаючи, нестримно
з вітром пампи виростає.
В Патагонію прийшовши,
блякне, нібито линяє;
острови останніх рибок
віддають нам — більш немає.
Ронда, ронда Аргентини,
що на тропіку скресає, —
повертає ронда знову
там, де світ снагу втрачає.
В антарктичнім білім морі
глибину переміряє
й повертає рвучко знову
там, де світ снагу втрачає,
ронда, ронда Аргентини,
що на тропіку скресає.
