Від Шевченка —
до сучасності

Ех, ненависна доля моя,
Під’яремне життя – навісне!
Кров жере з мене пан, як змія,
Ще й грозиться прогнати мене.…

Коли я їхав у простір,
що сніг гойдав, мов піну,
гадаю, що не побачу гір
а вас… а вас зустріну.…

Тішся, дитино, поки ще маленька.
Ти ж бо живеш навесні,
Ще твоя думка літає легенька,
Ще твої мрії ясні.

Мрія …

Відвіку покарано степом
І простір всю силу п’є.
Під смаглявим монгольським лепом
Та проказою — тіло твоє.

І не вирватися, …

Зашуміла ліщинонька —
Заплакала дівчинонька;
Заплакала, затужила —
Нема того, що любила.

Нема його і не буде —
Розраяли злії …