Свічадо моря

Homme libre, toujours tu chetiras la mer!
La mer est ton miroir…
Ш. Бодлер

1.

Сховалась за хвилястий виднокруг
Земна сучасність з гуркотом і чадом.
І от, стихіє, подих твій і рух —
Нещадного буття сліпе свічадо!

Розтопленим металом двиготить
Студене море, і важкі буруни
Б’ють у борти, невтомні ні на мить,
І линви напинаються, як струни,

І вітер виє в щоглах, що риплять,
Схиляючись, як у степу тополі…
Й згадалася непімщена земля
У цій державі жадання |і волі.

Завісою кривавої імли
Відтята, снить у проклятім просторі
Вона, що на човнах перепливли
Її колись сини оцього моря.

Міцніє шторм. За валом вал
Розлючену підносить голову,
Щоб знов і знов ударив шквал
Злим вихлюпом важкого олова.

І дрібно затрясе судно,
Мов душу з тіла хоче витрясти,—
Твоїх глибин дибуче дно,
О символе Й свічадо пристрасти.

Зламати волю і стерно,
Замкнути хвилі над зухвальцями —
Хай чують, як всисає дно,
Й тугими дряпаються пальцями.

Але, мов скеля, капітан
Один панує над залогою
Й веде судно крізь гураган
Раз визначеною дорогою.

Аж з’явиться спасенна синь,
Ущухне шал, і море змориться,
І неозора далечінь
Свічадом тиші розпрозориться.

3.

Пливши у Стокгольм, я скомпонував
Гамалія, невеличку поему…
Т. Шевченко (з листа 18.ХI.1842)

Осінній Балтик злобно б’ється в борт,
І пароплав — мов запорозька чайка —
Стрибає в хвилях. Даль закрила порт.
Багріє захід, як зловісна байка.

Козак кона скривавлений… Китайка
Вінчає чоло… Хмарний похід орд…
Та ось міцніє шторм. В один акорд
Злилися чорний шквал і біла чайка.

Вона кигиче, як тоді, як там.
І от під згубний гул грізного моря
Варязький відгук скованим братам —
Встають чубаті хвилі Чорномор’я,

Ревуть у тьмі…
Та іншим серце мліє.
Музика бурі родить Гамалію.

4.

Від зимної суворости цієї
Далеко південь теплий і п’янкий,
Ті грона винограду, ті вінки
І соняшний гекзаметр Одіссеї,

Що дише ним блакитний Гелесповт.
Та тільки тут горить нордійська спрага
Узріть дорійську ліпоту колон
І радісний розмай архіпелагу!

Так, тільки тут, де тліє скудний день,
Де в бідних соснах, зроджених гранітом,
Північний вітер пусткою гуде,—
Пече жага за простором і світом.

І легкий човен — дерев’яний птах —
Крилами весел рвався в світ далекий.
І землю прорізав навіки шлях —
Путь із варяг у греки.

5.

(Riddarholm — гробниця Карла ХП).
То ж тут мета цієї прощі,
Мета шляхів неперехресних,
Де спить історія, як мощі,

І все здається: ось воскресне.
Ростуть у вись стрілчасті стіни
І тануть в прапорах хрещатих,
Що над ковчегом домовини
Виконують посмертні чати.

Та в прапорах тих, споловілих
В полтавську спеку, тайно скритий
Під порохом століть безсилих,
Зідхає український вітер.

Труну ж, що чорна і таємна,
Як доля мовчазна і тьмяна,
Ось стережуть ненадаремно
Ці мушкетерські барабани.

Бо в грізний час тріумфу й згуби,
Час встання з мертвих — над тобою
Не ангельські заграють труби,
Лиш — барабанний гуркіт бою.

З гробниці, вищої над трони,
Ти встанеш і варязьким кроком —
У шоломі, а не в короні —
Перейдеш Вироком і Роком.

ІХ.1937