Заради сплячої дитини, яку я несу, мій крок зробився сторожким, а серце стало віруючим відтоді, як несе в собі таємницю.
Мій голос ніжний, як сурдина любові, і це тому, що боюся розбудити малятко.
Очима шукаю тепер в обличчях душевний …
На фоні неба чистого рукою
мигдаль я обтинаю. Ось торка
галузка, мов коханого щока,
з невкірністю і пристрастю прудкою.
Так обтинаю, мов строфу творю,
в якій моя живуща кров палає,
вкладаю серце, все життя безкрає
в цю мигдалеву весняну зорю.…
Надаремно бузок садовить
чи підрізає азалії
й набирає воду у відра,
що лице її віддзеркалює.
В одному відрі не бачить
селянка свого обличчя —
то зверху папороть мокра
грайливо простерла листя.
Настіж вікна, хоча не кличе
і не входить ніхто …
А мені на повен голос
нині хочеться співати,
хоч і не живу на Кубі,
де стрункі зростають пальми,
хоч і ненька моя рідна
вже не з’явиться в оселі,
та і я не повернуся,
не гукну з човна до неї…
Не …
Північ лагідна й мила.
Чую — пульсує сік
у стеблах трояндових до бутонів.
Чую — горять
королівського тигра смуги,
спати йому не дають.
Чую — поезія чиясь
росте серед ночі,
зростає, мов дюна.
Чую — мати моя заснула,
глибоко дише.…
Мій індіанине, мій хлопче,
як ти в журбі, приляж на землю,
так само припадай до неї,
як будеш радістю обнятий.
Почуєш дивовижні речі
під барабан землі своєї;
почуєш вибухи багаття,
що прагне до небес дістатись,
почуєш пошум рік широких,
громи …
Поетові Тассо де Сільвейра
Подай мені руку й до танцю ходім,
дай руку й полюбиш безумно і строго.
Мов квітка одна на стеблі золотім,
мов квітка ми будем — і більше нічого.
Не знатимеш плину хвилин і годин,
не вийдемо …
Папуга мій зелений і шафранний,
папуга жовтий, як цвітінь весни,
гаркаво так сказав мені «негарна»,
розкривши дзьоб, що наче в сатани.
Я не така, якби ж була негарна,
негарна й матінка була б моя,
негарне сонце бачила б у небі,…
Ця тужна вода боязлива,
неначе дитятко кволе,
слабіє до того, як впасти
на доли.
Примовкли дерева й вітер,
і в тиші оцій незвичайній
повільно падають сльози
печальні.
А небо, як серце безмежне,
відкрилось в гіркоті безмовно.
Не дощ, а кров …
На зеленому роздоллі,
де чебрець, де трави й квіти,
наче ждав, мене стрічає
Вітер.
То крутнеться біля мене,
то летить несамовито,
мов пустун, що матір хоче
подражнити.
То обніме ніжно, зграбно,
як йому лише й зуміти,
то почне моїм одінням…
Мов холодок, та істина одвічна
зійшла на мене в спалахах зірниць:
мізерна ненависть — любов велична
в житті, пропахлім золотом пшениць.
Заміним віршем лагідним, привітним
отой від крові й жовчі сум’ятний.
Фіалки глянули блакитно, й вітер
несе в долину запах …
Взяв собі він іншу, —
вдвох пройшли вони.
Віяв понад шляхом
вітер весняний.
І на очах у мене
вдвох пройшли вони!
Він кохає іншу
на землі в цвіту.
Пісня лине й тихне,
і чогось я жду.
А він кохає іншу…
Від погляду твого стаю сяйною,
вродливою, як від роси — трава.
І завтра дивуватись буде мною
тростина біля річки, як жива.
Мені своїх колін огрублих сором
і сором уст печальних, але ти
прийшов і дивишся жадливим зором,
немовби кличеш сонце …
Має крильми на вітрі, полем ходить порану,
сяє сонцем у небі, оживляє гаї.
Це ж її не прогнати, наче думку погану, —
мусиш слухать її!
Дзвонить мовою бронзи, кличе мовою птиці,
наче море, всесильна, і м’яка, мов ручай.
Тож її …
Я з ним зустрілась на стежці.
Вода туманіла снами
і не розкрились троянди —
та квітла душа вогнями.
І ось у бідної жінки
лице омите сльозами!
Виводив пісню веселу
безжурними він устами,
поглянув — і став чарівним
той спів, що …
Зустріла я це дитятко,
як вийшла на поле:
маленьке спало в колоссі,
таке світлочоле…
А може, у виноградній
гуляла долині:
шукала гроно й торкнула
я щічку дитини…
Тому-то й боюся
лишити дитину сплячу,
бо зникне, як іній з листя,
і …
Розвилась троянда,
сповнена росою, —
так у мене в грудях
мій синок зі мною.
Пелюстки стуляє,
щоб роса сховалась,
бережеться вітру,
щоб роса трималась.
Ніч паде, й на світі
від роси світліше,
і любов’ю квітка
паленіє, дише.
Це ж вона …
Море хвилі свої без ліку
колише, дивне.
Слухаю лагідне море,
колишу дитину.
Вітер-мандрівець опівніч
колише пшеницю.
Слухаю вітер ласкавий,
колишу дитину.
Бог світи свої незліченні
колише тихо.
Відчуваю його десницю,
колишу дитину.…
Світила — це ронди хлопчачі,
що грають, на землю зорять…
Колосся — це танці дівчачі,
що грають, хвилюючи гладь…
Так, ріки — це ронди хлопчачі,
що в морі зустрітись спішать…
А хвилі — це ронди дівчачі,
що прагнуть всю землю …
Я просила в стиглої пшениці,
щоб у хлібі він не вчув гіркоти,
і вино просила я, щоб звідав
він не печію, а насолоду,
і вино й пшениця зрозуміли
і кивнули ствердливо на згоду.
Стрівши в горах чорного ведмедя, —
хижою …
Днів тринадцять-п’ятнадцять минуло —
цуценята розплющили очі
і побачили світ цей великий,
відчуваючи радість і острах.
І живіт материнський уздріли,
двері нашого спільного дому,
і духмяних азалій цвітіння,
і сліпучого світла потоки.
І себе — одні одних — впізнали:
попелясті, …
Яка ж дитина не бажає
танок на пагорбах водить?
Хто забаривсь — хай здоганяє,
за нами вгору хай біжить.
Ми повз кошари збігли з гуками
на гору, де такий прозор, —
і з піснею з’єднали руки,
і доли осіяв наш …
Вже ніч взялася виповняти
пітьмою все навкруг по вінця,
і нам пора вертать до хати
вслід за архангелом і вівцями.
Вже розвели Вогонь в домівці, —
обнявши хмиз, він паленіє.
Вогонь, який буває вбивчий,
тебе й розрадить в безнадії.
На …
Мій хлопчику, ти так злякався
Води, що я тобі даю,
та твій переляк з того щастя,
з яким спадає водоспад!
Він падає, неначе жінка,
сліпа від піни пелюшок.
Так, це Вода, Вода священна
та, що не забуває нас.
Вона біжить, …