Для чого ти прийшов? Ніхто не полюбить тебе, хоч ти вродливий, сину мій. Хоч ти всміхаєшся, як усі діти, як найменший із моїх братиків, але тільки я цілуватиму тебе, сину мій. І хоч ти пручаєшся, тягнучись …
Заради сплячої дитини, яку я несу, мій крок зробився сторожким, а серце стало віруючим відтоді, як несе в собі таємницю.
Мій голос ніжний, як сурдина любові, і це тому, що боюся розбудити малятко.
Очима шукаю тепер в обличчях душевний …
I
Була моя мати маленька,
як м’ята або як травина;
і тінь свою власну на речі
їй важко було відкидати.
Земля її ніжно любила
за легкість і злагоду в серці,
за те, що вона усміхалась
до ниви — чи горе, …
Мозолисті руки — схожі
на звірят чи на молюсків,
кольору землі, чи гною,
чи вогню, чи саламандри
спеченої, — опадають
втомлені вони і знову
піднімаються в роботі.
Без упину місять глину,
чи товчуть гірке каміння,
чи перебирають струни
конопель, чи …
Все довкола нас будує
свій світогляд. Так і двері.
Я на них удень дивлюся,
на прочинені й закриті,
а здається, бачу спини
жовті, ніби масть лисича.
Нащо ж люди їх зробили,
щоб у них в полоні бути?
Двері — це …
Прощай, о земле золота,
немов осяяння, — два роки
ти милувала зір мені,
сходила я твої дороги.
І ось лишаю я тебе,
хоч і шкодую до незмоги.
Прощай, Провансе, ти п’ять літ
вгамовував мої тривоги,
я тут вбирала дух олив,…
На фоні неба чистого рукою
мигдаль я обтинаю. Ось торка
галузка, мов коханого щока,
з невкірністю і пристрастю прудкою.
Так обтинаю, мов строфу творю,
в якій моя живуща кров палає,
вкладаю серце, все життя безкрає
в цю мигдалеву весняну зорю.…
Зимове дерево на тлі небес,
як силует Еразма з Роттердаму,
суворе й лицарське, шрам біля шраму,
і світло мислі, паче блискіт лез.
Далеко відлетіли вітру пасма
і листя почувань, як літні сни.
Одне чекання вільної весни —
на вдумливому профілі …
Відчиняю своє серце, щоб зайти
Всесвіт міг, як водоспад палющий.
День новий приходить — його з’ява
зупиняє подих мій.
Я співаю, як печера, повна сяйва,
я співаю день новий.
Втрачена й повернута краса яскрава,
через те покірно жду я на …
Я відчуваю: тане моє серце,
неначе віск, у ніжному томлінні;
і кров моя вже на вино не схожа —
тече неквапно, мов густа олія;
і чую, що життя моє тікає
подібно до газелі — мовчки й ніжно.…
Тануть гори й пасовища,
повертається червоне
в свою кузню сонце; гаснуть
всього світу шуми й дзвони.
Розпливаються дерева,
сад неначе в землю тоне,
і моя гора повільно
шпиль і крик свій затопляє.
Геть ідуть усі створіння
в забуття, все — …
Квітко мужності одвічна,
золота моя лелітко,
не з землі, стопелюсткова,
ти ростеш, вогненна квітко.
Квітку цю дарують радо
у купальську ніч на свято.
Квітко, наче лань, стрімлива,
невгамовна, яснолика, —
розпускаєшся неждано
уночі, вогненна квітко.
Квітку цю дарують радо
у …
Вмерло море якоїсь ночі —
у тісних берегах зібгалось,
наче зморщилася накидка,
що пожбурена геть недбало.
Як хмільний альбатрос ширяє,
як втікає дрібне звірятко, —
до останнього виднокраю
понеслось на валу дев’ятім.
Як обкрадений світ нарешті
вже прокинувся ранком раннім,…
Співаю, що любив ти, мій талане,
щоб ти прийшов і слухав, мій талане,
щоб пригадав задавнене й недавнє,
о тінь моя, співаю на смерканні.
Не хочу заніміти, мій талане:
без крику як мене шукати станеш?
Що явить мене краще, мій …
Надаремно бузок садовить
чи підрізає азалії
й набирає воду у відра,
що лице її віддзеркалює.
В одному відрі не бачить
селянка свого обличчя —
то зверху папороть мокра
грайливо простерла листя.
Настіж вікна, хоча не кличе
і не входить ніхто …
Я хочу йти до старого,
що маяк догляда на скелі;
вуста — солоні, як хвиля,
в зіницях — провалля темне.
Коли ще живий, вклонюся
солоному діду чемно.
Кажуть, що той самітник
лише на схід позирає;
та я заступлю безодню —…
Застрягло у моєму горлі слово —
і не позбудусь, не звільнюсь від нього,
хоча воно в мені пульсує кров’ю,
бо випущу — і спалить воно поле,
ягня заб’є чи птицю кине долу.
Я мушу його вирвати і сховати:
знайти боброву …
Північ лагідна й мила.
Чую — пульсує сік
у стеблах трояндових до бутонів.
Чую — горять
королівського тигра смуги,
спати йому не дають.
Чую — поезія чиясь
росте серед ночі,
зростає, мов дюна.
Чую — мати моя заснула,
глибоко дише.…
Химерна країно,
ти — край небуття,
мов янгол, легка,
ледь помітна здаля,
як водорость, темна,
мов сокіл, ясна,
одвічна й нещасна
країно моя.
Гранат не росте в ній,
жасминів нема,
десь небо поділось
і сині моря.
Не знала й не …
Матінко люба, йду уві сні я
повз краєвиди темно-бузкові,
навколо мене — чорні вершини,
завжди я мушу долати гору;
ти на горі тій, та надаремно —
дійти до тебе ніяк не можу,
несила, рідна, тебе обняти —
іншу вершину весь …
А мені на повен голос
нині хочеться співати,
хоч і не живу на Кубі,
де стрункі зростають пальми,
хоч і ненька моя рідна
вже не з’явиться в оселі,
та і я не повернуся,
не гукну з човна до неї…
Не …
Мій індіанине, мій хлопче,
як ти в журбі, приляж на землю,
так само припадай до неї,
як будеш радістю обнятий.
Почуєш дивовижні речі
під барабан землі своєї;
почуєш вибухи багаття,
що прагне до небес дістатись,
почуєш пошум рік широких,
громи …
Поетові Тассо де Сільвейра
Подай мені руку й до танцю ходім,
дай руку й полюбиш безумно і строго.
Мов квітка одна на стеблі золотім,
мов квітка ми будем — і більше нічого.
Не знатимеш плину хвилин і годин,
не вийдемо …
Одну я вбила в собі —
я ж її не любила!
Була вона квіткою
кактуса скеляного.
Була вона тим вогнем,
що не знає остуди.
За спиною і в ногах
небеса були в неї.
Вона не спускалася вниз
глянути в очі …