Є тисячі доріг, мільйони вузьких стежинок…
Виділіть текст, щоб додати нотатку.
Є тисячі доріг, мільйони вузьких стежинок,
Є тисячі ланів, але один лиш мій.
І що мені робить, коли малий зажинок
Судилося почать на ниві нерясній?
Чи викинути серп і йти байдикувати,
Чи долю проклясти за лютий недорід
І до сусід пристать наймитувати
За пару постолів і шкварку на обід?
Коли б я міг забуть убоге рідне поле,
За шмат ції землі мені б усе дали…
До того ж і стерня ніколи ніг не коле
Тим, хто взува холуйські постоли.
Та мушу я іти на рідне поле босим,
І мучити себе й ледачого серпа,
I падати з утоми на покоси,
І спать, обнявши власного снопа.
Бо нива це — моя! Тут я почну зажинок,
Бо кращий урожай не жде мене ніде,
Бо тисяча доріг, мільйон вузьких стежинок
Мене на ниву батьківську веде…
Пориньте у глибокі та щирі роздуми Василя Симоненка про вірність рідній землі, власний життєвий вибір та одвічний покров батьківського поля. Цей твір вражає своєю чесністю, силою духу та непохитною відданістю рідному краю. Прочитайте поезію, щоб відчути всю глибину авторського слова та незламність українського характеру.
Обговорення (0)