Доля

Надаремно бузок садовить
чи підрізає азалії
й набирає воду у відра,
що лице її віддзеркалює.

В одному відрі не бачить
селянка свого обличчя —
то зверху папороть мокра
грайливо простерла листя.

Настіж вікна, хоча не кличе
і не входить ніхто …

Химерна країно,
ти — край небуття,
мов янгол, легка,
ледь помітна здаля,
як водорость, темна,
мов сокіл, ясна,
одвічна й нещасна
країно моя.

Гранат не росте в ній,
жасминів нема,
десь небо поділось
і сині моря.
Не знала й не …

Маю надійну долю
й долю буремну;
перша — наче троянда,
друга — мов терня.

Втратила я чимало,
зберігши ревно
долю свою надійну
й долю буремну;

досить іще і крові,
і зажури в мене.
Яка ж кохана троянда
й любляче терня!…

Має крильми на вітрі, полем ходить порану,
сяє сонцем у небі, оживляє гаї.
Це ж її не прогнати, наче думку погану, —
мусиш слухать її!

Дзвонить мовою бронзи, кличе мовою птиці,
наче море, всесильна, і м’яка, мов ручай.
Тож її …

Я з ним зустрілась на стежці.
Вода туманіла снами
і не розкрились троянди —
та квітла душа вогнями.
І ось у бідної жінки
лице омите сльозами!

Виводив пісню веселу
безжурними він устами,
поглянув — і став чарівним
той спів, що …

Я не хочу, щоби донька
в мене ластівкою стала;
це б вона здіймалась в небо
і на мату не сідала;
це б вила гніздо під дахом,
а її кіс я не чесала.
Я не хочу, щоби донька
в мене ластівкою …

— Всі ми будемо королевами, —
так повторювали ми влад:
Іфігенія, й Росалія,
і Лусіла, і Соледад.

У долині Елькі, що замкнули
верховини, шпилі, вулкан,
розбуялий вогнем червоним,
як розквітлий мак і шафран,
ми повторювали завзято
слово істинне, без оман:…

Вже стіл застелено, мій сину,
на нім — вершків спокійна білість,
і, глянь, кераміка на стінах
ще яскравіш заголубілась.

Будь ласка, сіль, отам олія,
а в центрі — Хліб, немов говорить.
Краснішого немає злота
над свіжий Хліб, що бачим поряд;…

Я там, де вже мене немає,
в Анауаці срібно-синім;
я при його убогім світлі
причісую дитя руками.

Дитина на моїх колінах
подібна до стріли із лука.
Її загострюю й гойдаю,
наспівуючи колисанку.

В старому й молодому світлі
оце хлоп’я мені …

Гей! Пограймося, синочку,
в королеву й короля!
Це твоє зелене поле.
Бо чиї ж іще поля?
Бач, голівку конюшина,
вгледівши тебе, схиля.
Це твоя уся долина.
Бо чия ж іще земля?

Це для тебе з цвіту яблунь
мед визбирує бджола.…

Мамо, ти мене цілуєш,
та стократ цілую я,
не злічити тих цілунків,
повних світлого чуття…

Сяде бджілка на лілею,
крильця лагідно стуля.
І так само тихо-тихо
ти голубиш немовля…

Заглядати в твої очі
я готова все життя:
о, яке в …

Рученьки дитячі,
рученьки благальні —
всіх долин владарки
повноправні.

Рученьки дитячі,
тягнетесь до грона,
і палають ягоди
червоно.

Стільники медами
повняться на диво.
Люди обминають
вас квапливо!

Рученьки дитячі,
наче тісто, білі.
Як до вас голівку
колос хилить!

Дві маленькі …

Ніженьки дитячі,
хто ж вас, босі, може
бачити й не взути
щиро й гоже!

Ніженьки маленькі,
об бруківку збиті,
сині від морозу,
брудом вкриті!

Люди йдуть байдужі,
як їм зрозуміти:
де пройшли ви, — сходять
світлі квіти.

Де з малої …

Істаксіуатль шле мені світання,
дивиться згори на мій дім — і знову
біля ніг її від зачарування,
від її краси відбирає мову.

Я люблю тебе, Мексіки вершино,
зір чаруєш мій, юна і цнотлива.
За тобою маком розцвітає днина,
жевріють пелюстки …

Я пам’ятаю жест і порух
тих, що мені давали воду.
В пахкій долині Ріо-Бланко,
де Аконкагуа в шапці льоду,
під пліть важкого водоспаду
я підійшла по прохолоду;
він, буйногривий, круто падав
і розбивався там з нальоту.

Я обпеклась його кипінням,…

Де жили в Тауантінсуйо
індіанці древні,
гімни й танці ми принесли
в гори ці пустельні.

Тут вогні живі палали,
завивали кени
і співали юні жриці
й мудреці священні.

І, засліплений сонцями,
опустивсь ти, певно,
щоб побачить індіанців
і стовпи вогненні.…

Острів Карібський та Сібоней,
пагін тендітний, підніжжя піщане, —
мов черепаха, лежить серед моря;
повний гаїв, де красуються пальми,
світлий в шерегах тростини,
темний од сейб величавих.

А королівські пальми дівують,
поміж землею зрісши та небом;
якось циклон їх потяг …

І. ВІДЧАЙ
Імла густіє вічна — не зможу я впізнати
місцину, де жбурнуло мене в солоні хвилі.
Цю негостинну землю обходять весни милі:
мене тут ніч укрила дбайливо, наче мати.
Скажений вітер трощить мій крик, як скло, на дрізки,
ридає …

І. ВУЛКАН ОСОРОНО
Ти жбурляєш, гримкий вулкане,
сам у себе той град камінний!
Патріарше племен великих!
Найстаріший пастух рівнини!
Ти — застиглий стрибун, що раптом
зупинився посеред бігу;
сяйвом сліпиш ти індіанців,
дикий олень, біліший снігу.

Славо наша, вулкане Півдня,…

Достигле сонце двох Америк,
о сонце інків, сонце майя,
тобі молились майя й кіче,
вславляли з краю і до краю,
в твоїм промінні аймара
бурштином жовтим палахтіли.
Червоним сходиш ти фазаном,
а вдень стаєш фазаном білим.

Від леопарда рід ведеш …