Шлю до тебе малий сей листочок…
Виділіть текст, щоб додати нотатку.
Шлю до тебе малий сей листочок,
Може, ним я тобі пригадаю,
Сею тріскою з нашого гаю,
Наш далекий волинський куточок.
Озовися, мій друже, до мене,
Твого слова не чула я з літа,
Бо я прагну від тебе привіта,
Як дощу деревце те зелене.
Єсть у мене ще просьба і друга;
Сюю просьбу я шлю твоїй музі, –
Хай вона, як зозуленька в лузі,
Звеселить твого смутного друга.
Так, я смутна тепер, моя люба,
Засмутила мене моя доля,
Вона мріям найкращим неволя,
Вона всім моїм замірам згуба.
Мої мрії найкращії в’януть,
Мов розквітлії восени квіти,
Що розквітли, щоб зараз змарніти,
Щоб на сонечко раз тільки глянуть.
Та чи є нерозважная туга?
Се питання я шлю твоїй музі, –
Хай вона, як зозуленька в лузі,
Звеселить твого смутного друга.
Вірш «Шлю до тебе малий сей листочок…» — це дивовижно ніжна, камерна й глибоко особиста поезія юної Лесі Українки, створена орієнтовно в 1890 році (в деяких джерелах датується 1888-м). Вона адресована Олександрі Судовщиковій (письменниці, що творила під псевдонімом Грицько Григоренко) — близькій подрузі дитинства поетеси, яка згодом стала дружиною її старшого брата Михайла Косача.
Цей твір вирізняється надзвичайно романтичною та щирою історією створення. Леся Українка написала своє віршоване послання не на папері, а на тонкій березовій корі (бересті), відправивши його подрузі як символічне привітання. Цей факт поетеса увічнила безпосередньо в тексті рядками: «Може, ним я тобі пригадаю, сею тріскою з нашого гаю…». Унікальний автограф поезії на бересті дбайливо зберігається в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, а сам вірш публікується саме за цим першоджерелом, залишаючись щемливим свідченням теплої дружби та любові до рідного краю.
Обговорення (0)