Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…
Виділіть текст, щоб додати нотатку.
Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,
Так міцно, щільно, і закрить од світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш мов руїна, листом вкрита, —
Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.
Їм добре так удвох, — як нам з тобою, —
А прийде час розсипатись руїні, —
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?
Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили?
«Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…» — інтимна поезія Лесі Українки про силу любові та взаємної близькості. Образ плюща стає символом любові, яка підтримує, захищає й не залишає кохану людину самотньою. Водночас у творі відчувається тривога перед можливою втратою та смертю. Поезію написано 16 листопада 1900 року.
Обговорення (0)