<h3>Для чого ти прийшов?</h3>
<p>Для чого ти прийшов? Ніхто не полюбить тебе, хоч ти вродливий, сину мій. Хоч ти всміхаєшся, як усі діти, як найменший із моїх братиків, але тільки я цілуватиму тебе, сину мій. І хоч ти пручаєшся, тягнучись …</p>
<p>Все довкола нас будує<br />свій світогляд. Так і двері.<br />Я на них удень дивлюся,<br />на прочинені й закриті,<br />а здається, бачу спини<br />жовті, ніби масть лисича.</p>
<p>Нащо ж люди їх зробили,<br />щоб у них в полоні бути?<br />Двері — це …</p>
<p>На фоні неба чистого рукою<br />мигдаль я обтинаю. Ось торка<br />галузка, мов коханого щока,<br />з невкірністю і пристрастю прудкою.</p>
<p>Так обтинаю, мов строфу творю,<br />в якій моя живуща кров палає,<br />вкладаю серце, все життя безкрає<br />в цю мигдалеву весняну зорю.…</p>
<p>Надаремно бузок садовить<br />чи підрізає азалії<br />й набирає воду у відра,<br />що лице її віддзеркалює.</p>
<p>В одному відрі не бачить<br />селянка свого обличчя —<br />то зверху папороть мокра<br />грайливо простерла листя.</p>
<p>Настіж вікна, хоча не кличе<br />і не входить ніхто …</p>
<p>Я хочу йти до старого,<br />що маяк догляда на скелі;<br />вуста — солоні, як хвиля,<br />в зіницях — провалля темне.</p>
<p>Коли ще живий, вклонюся<br />солоному діду чемно.<br />Кажуть, що той самітник<br />лише на схід позирає;<br />та я заступлю безодню —…</p>
<p>Ця тужна вода боязлива,<br />неначе дитятко кволе,<br />слабіє до того, як впасти<br />на доли.</p>
<p>Примовкли дерева й вітер,<br />і в тиші оцій незвичайній<br />повільно падають сльози<br />печальні.</p>
<p>А небо, як серце безмежне,<br />відкрилось в гіркоті безмовно.<br />Не дощ, а кров …</p>
<p>У мові — присмак варварського моря,<br />і водоростів шум, і даль безкрая;<br />і молиться вона якомусь богу,<br />старіє довго, наче помирає.</p>
<p>В саду, що дивним став для нас неждано,<br />плекає кактус і лапаті трави.<br />Все задихається, як у пустелі,<br />блідава …</p>
<p>В цю годину гірку, мов ковток з океану,<br />ти підтримай мене.<br />Весь мій шлях переповнивсь, о боже, пітьмою,<br />і волання страшне!</p>
<p>І любов огняною бджолою летіла,<br />і палала в воді.<br />Обпекла мої губи, і строфи згірчила,<br />і розвіяла дні.</p>
<p>Сам …</p>
<p>Острів Карібський та Сібоней,<br />пагін тендітний, підніжжя піщане, —<br />мов черепаха, лежить серед моря;<br />повний гаїв, де красуються пальми,<br />світлий в шерегах тростини,<br />темний од сейб величавих.</p>
<p>А королівські пальми дівують,<br />поміж землею зрісши та небом;<br />якось циклон їх потяг …</p>