Для чого ти прийшов? Ніхто не полюбить тебе, хоч ти вродливий, сину мій. Хоч ти всміхаєшся, як усі діти, як найменший із моїх братиків, але тільки я цілуватиму тебе, сину мій. І хоч ти пручаєшся, тягнучись …
Все довкола нас будує
свій світогляд. Так і двері.
Я на них удень дивлюся,
на прочинені й закриті,
а здається, бачу спини
жовті, ніби масть лисича.
Нащо ж люди їх зробили,
щоб у них в полоні бути?
Двері — це …
На фоні неба чистого рукою
мигдаль я обтинаю. Ось торка
галузка, мов коханого щока,
з невкірністю і пристрастю прудкою.
Так обтинаю, мов строфу творю,
в якій моя живуща кров палає,
вкладаю серце, все життя безкрає
в цю мигдалеву весняну зорю.…
Надаремно бузок садовить
чи підрізає азалії
й набирає воду у відра,
що лице її віддзеркалює.
В одному відрі не бачить
селянка свого обличчя —
то зверху папороть мокра
грайливо простерла листя.
Настіж вікна, хоча не кличе
і не входить ніхто …
Я хочу йти до старого,
що маяк догляда на скелі;
вуста — солоні, як хвиля,
в зіницях — провалля темне.
Коли ще живий, вклонюся
солоному діду чемно.
Кажуть, що той самітник
лише на схід позирає;
та я заступлю безодню —…
Ця тужна вода боязлива,
неначе дитятко кволе,
слабіє до того, як впасти
на доли.
Примовкли дерева й вітер,
і в тиші оцій незвичайній
повільно падають сльози
печальні.
А небо, як серце безмежне,
відкрилось в гіркоті безмовно.
Не дощ, а кров …
У мові — присмак варварського моря,
і водоростів шум, і даль безкрая;
і молиться вона якомусь богу,
старіє довго, наче помирає.
В саду, що дивним став для нас неждано,
плекає кактус і лапаті трави.
Все задихається, як у пустелі,
блідава …
В цю годину гірку, мов ковток з океану,
ти підтримай мене.
Весь мій шлях переповнивсь, о боже, пітьмою,
і волання страшне!
І любов огняною бджолою летіла,
і палала в воді.
Обпекла мої губи, і строфи згірчила,
і розвіяла дні.
Сам …
Острів Карібський та Сібоней,
пагін тендітний, підніжжя піщане, —
мов черепаха, лежить серед моря;
повний гаїв, де красуються пальми,
світлий в шерегах тростини,
темний од сейб величавих.
А королівські пальми дівують,
поміж землею зрісши та небом;
якось циклон їх потяг …
І. ВІДЧАЙ
Імла густіє вічна — не зможу я впізнати
місцину, де жбурнуло мене в солоні хвилі.
Цю негостинну землю обходять весни милі:
мене тут ніч укрила дбайливо, наче мати.
Скажений вітер трощить мій крик, як скло, на дрізки,
ридає …