Самотність — Сторінка 3

На білі дуги сніжних, високих гір
схиляються вечірні зорі,
і бір гуде, неначе туркіт давніх лір,
похованих в снігах історій.…

З вікна видніють із-під снігу дахи
і з цегли в сажі виводи,
з їх лине дим, неначе чорні птахи
або …

Ой упали сніги на баварські бори,
аж гілляки схилилися вниз,
і над яром присипані пні без кори
мовчазними горбами здулись.…

Ні місяць не світив тоді, ні зорі,
горнулась ніч, і чорний був Дунай,
і Відень, ніби гуща тьми надворі,
стояв …

Сонце сходить, і кричать в гаю сороки,
аж гора розчервонілася одна
понад яром диким та таким глибоким,
що і крик …

Моя Україно, недоле моя,
була ж ти мені дорогою,
а нині тебе вже питаюся я,
ох, що ж ти зробила …

Ох, ноче, ноче без луни і крику,
без місяця і без зірниць,
я знов твою пустелю дику
полохаю із-під ялиць.…

Із самого вершечка гір
кудлаті позвисали мряки,
що навіть прапор прапоганський
не поворушить гілляки.

А я похилений своїм
єдиним, як …

Я вас любив, німуючи, то словом
і вірив сліпо та тривожно знов,
а ви боялися, щоб випадково
не виявив при …

Давно те діялось. Ще в школі,
Таки в учителя-дяка,
Гарненько вкраду п’ятака —
Бо я було трохи не голе,
Таке …

Під Київ старий незглибимая ніч
Прийшла непомітно степами —
І тисячі в воду запалених свіч
Поділ перекинув стовпами.

І знизу …

Коли без сили я і сліз ходжу,
Та ще в чужій хатині,
і автора коханого держу
І не читаю в …

Поволі звіває тумани
вечірня зоря з висоти,
і в полі високі майдани
гучнішають від самоти.

Поволі темнішає поле
й до …

I

Осінній вітер в лузі свище,
Вербу хитаючи тонку;
А я схиляюся ще нижче
Себе побачити в струмку.

Давно з …

I

Глибока осінь павутину
На берег тягне з-під млина,
Де перестояну калину
Ламає дівчина мала;

Гуде від ціпа жовта тиша,…

I

І не шукав я взагалі
Ні щастя, ні добра, ні зла,
А тільки в тихому селі
Собі й поезії …

Коли ще не шумів найвищий дуб у лісі
І спав у дзеркалі небеснім теплий став,
То я, неначе пугач в …

Коли я їхав у простір,
що сніг гойдав, мов піну,
гадаю, що не побачу гір
а вас… а вас зустріну.…