Зорі плинули на хмарах,
курів сніг з небес;
ішли люди всі у парі,
а я ждав тебе.
Замок стіни свої …
Зорі плинули на хмарах,
курів сніг з небес;
ішли люди всі у парі,
а я ждав тебе.
Замок стіни свої …
На її добру славу впала тінь.
З розмови
Як повідь води весною, спливаючи з лугів,
лишає на кожній
травинці крапелинку …
(уривок з поеми)
Мамо, моя мамо,
Що ти ворожила,
Як мене малого
В колиску ложила?
Мамо, моя мамо,
Що ти …
Вже поїзд наближався до вокзалу,
а я з вікна дивився в яр,
і дикі три гори над ним згасало
у …
З «Ворона»:
На ранок він мене покине,
коли мої надії відлетять.
Едгар По
Ще сонце у горах за гострі граніти…
Я дівчину любив, люблю і нині,
й вона мені сказала в пізній час:
«І сонце й місяць розійшлись в долині……
То був ні день, ні ніч.
Байрон
То був ні день, ні ніч,
бо сонце й місяць
на небесах стояли …
Кинув чумак село рідне,
щоб шукати долі інде.
В сірій свиті, йде не хутко,
ще й з верби пригубив дудку.…
Над садками чорна хмара плине,
ще й дощ настає,
а за мною бідна мати гине —
руки з муки в’є.…
Додавайте твори до свого списку одним кліком і діліться ним за посиланням.
Сіріє ранок, і від дальніх темних гір
справляється на лагер вітер,
потягши у яри та в кручі купи зір,
немов …
Ох, недоле моя чорнопера,
відведи від моєї душі
кожну діву, що любить озера
і дзеркала, мов води в глуші,
бо …
Шляхи мої неміряні,
гори мої не важені,
звірі мої не наджені,
води мої не ношені,
риба у їх не ціджена,…
I
Гей, до тебе, до тебе так серце з грудей
ломить ребра безумно собою,
і ніхто зупинити його із людей…
Око, око, не дуже бачиш ти глибоко.
Т. Шевченко
Коли ти, Боже, рушив світом зорі й води
і випустив на …
О горе нам, ні з янголом, ні з катом
і люди, й речі світових подій
знов повертаються тим самим ладом,…
Я лиш про неї думав при зірницях,
мов про щасливий, страшний гріх,
і чув, як пристрасно її спідниця
шуміла щось …
Мов горе таємне, мов слово уроче
і мов неміренні кругом небеса,
орел у Карпатах на скелі клекоче
з крилом перебитим, …
Росистий луг в яру поміж лісами,
і вкрите черепицею село,
над ними сонце разом з небесами
густе проміння й тишу …
Прозорого серця висока погода
сьогодні пустила над світом плисти
тонесенькі хмари, відбивши їх в водах
баварських озер, мов з латаття …
Я уникав кохання та приязні
завжди і на землі, і на річках,
неначе спільної кімнати в лазні,
де тільки гудзики …
В Баварії дзвіночки з лісу та із бору
ворушаться сьогодні над травою,
і сонце з моря, ставши на блакить прозору,…
Тодось Осьмачка — один із найяскравіших представників українського модернізму, що посідає особливе місце в історії літератури. Його спадщина, сповнена психологічної глибини, драматизму та бунтарського духу, стала відображенням трагічної долі митця в умовах тоталітарного суспільства.
Справжнє ім’я письменника — Теодор Степанович Осьмачка. Він народився 1895 року на Київщині, у селі Куцівка. Дитинство і юність минули в атмосфері українського села, що згодом знайшло відображення в його поезії та прозі.
Отримавши освіту, Осьмачка працював учителем, а згодом долучився до Визвольних змагань, які сформували його патріотичний світогляд.
У 1920-х роках він активно входить у літературне життя, стає членом угруповань «Ланка» та «МАРС» (Майстерня революційного слова). Саме тоді виходять його перші збірки поезій, відзначені оригінальним стилем, метафоричністю та філософською глибиною.
Перші збірки Осьмачки — «Круча» (1922), «Кіт у чоботях» (1927) та «Дуби шумлять» (1929) — вирізняються імпресіоністичними настроями, емоційністю та внутрішньою напругою. У віршах він звертається до тем природи, кохання, самотності, людських переживань.
У 1930-х роках письменник переходить до прози. Повість «Старший боярин» (1940) та роман «Ротонда душогубців» (1956) досліджують внутрішній світ людини в екстремальних умовах. Його проза розкриває абсурдність і жорстокість сталінського режиму, показує боротьбу особистості за свободу і гідність.
Життя Осьмачки було сповнене випробувань. Він пережив сталінські репресії, зазнав ув’язнення, а з початком Другої світової війни змушений був емігрувати. Спочатку жив у Німеччині, згодом у США. Еміграція дала йому змогу вільно творити, проте поглибила внутрішні страждання.
Останні роки були затьмарені тяжкою хворобою та психологічними муками. Незважаючи на це, письменник продовжував працювати. Помер Тодось Осьмачка у 1962 році.
Творчість Осьмачки, замовчувана й заборонена в радянській Україні, сьогодні повернулася до читача. Його твори — це не лише художнє відображення своєї доби, а й глибоке осмислення універсальних проблем: протистояння добра і зла, прагнення свободи, пошуків внутрішньої гармонії.
Письменник, який не зрадив своїх ідеалів, пройшов крізь жахи тоталітаризму, але зберіг свій голос. Його спадщина — це заклик пам’ятати власну історію та боротися за людську гідність.