Чекання
Тодось Осьмачка
Зорі плинули на хмарах,
курів сніг з небес;
ішли люди всі у парі,
а я ждав тебе.
Замок стіни свої чорні
над містом тримав,
ріки зір в нічній безодні,
мов гребля, спиняв.
Нили люди в його залу,
несли юний сміх,
запорошений снігами,
як гомін лісів.
І той замок підпирали
та й колони дві…
там я ждав тебе віками
і сам скам’янів.
Догоріли в замку-залі
і сміх і вогні…
розійшлися людські пари
в дороги нічні…
А я жду тебе самотній,
де колони дві, —
ринуть зорі у безодні
і звії в моїх…
Add to Favorites
Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:
Коментарів ще немає... Будьте першим!