<p>I<br />Була моя мати маленька,<br />як м’ята або як травина;<br />і тінь свою власну на речі<br />їй важко було відкидати.</p>
<p>Земля її ніжно любила<br />за легкість і злагоду в серці,<br />за те, що вона усміхалась<br />до ниви — чи горе, …</p>
<p>Тануть гори й пасовища,<br />повертається червоне<br />в свою кузню сонце; гаснуть<br />всього світу шуми й дзвони.</p>
<p>Розпливаються дерева,<br />сад неначе в землю тоне,<br />і моя гора повільно<br />шпиль і крик свій затопляє.</p>
<p>Геть ідуть усі створіння<br />в забуття, все — …</p>
<p>Північ лагідна й мила.<br />Чую — пульсує сік<br />у стеблах трояндових до бутонів.<br />Чую — горять<br />королівського тигра смуги,<br />спати йому не дають.<br />Чую — поезія чиясь<br />росте серед ночі,<br />зростає, мов дюна.<br />Чую — мати моя заснула,<br />глибоко дише.…</p>
<p>Спи, засни, мій володарю,<br />без тривоги, без страху,<br />хоч не спить у мене серце —<br />не спочину в ніч глуху.</p>
<p>Спи, засни, хай легшим буде<br />твоє дихання вві сні<br />за травинку й за шовкову<br />світлу нитку на руні.</p>
<p>Спить в …</p>