То була тиха ніч чарівниця
Виділіть текст, щоб додати нотатку.
То була тиха ніч чарівниця,
Покривалом спокійним, широким
Простелилась вона над селом,
Прокидалась край неба зірниця,
Мов над озером тихим, глибоким
Лебідь сплескував білим крилом.
І за кожним тим сплеском яскравим
Серце кидалось, розпачем билось,
Замирало в тяжкій боротьбі.
Я змаганням втомилась кривавим,
І мені заспівати хотілось
Лебединую пісню собі.
Про поезію «То була тиха ніч чарівниця…»
Вірш «То була тиха ніч чарівниця…» — це дивовижно красивий, витончений зразок романтичної пейзажної лірики Лесі Українки, написаний у 1896 році. Цей твір став перлиною поетичного циклу «Мелодії», який увійшов до другої прижиттєвої збірки авторки «Думи і мрії» (1899).
Поезія малює заворожливу, майже містичну картину нічної природи, де ніч постає в образі живої істоти — чарівниці, що заколисує землю та огортає її срібним флером. Леся Українка майстерно використовує прийом психологічного паралелізму: спокійна, велична краса ночі стає дзеркалом для внутрішнього світу ліричної героїні. У ці хвилини затихують життєві бурі, а на зміну денним турботам приходить час для глибинних роздумів, ніжної туги та солодких спогадів. Рядки вірша дихають особливою музикальністю та плинністю, створюючи атмосферу таємничості, світлої надії та гармонії із всесвітом, яка так потрібна втомленій душі.
Обговорення (0)