<p>I<br />Була моя мати маленька,<br />як м’ята або як травина;<br />і тінь свою власну на речі<br />їй важко було відкидати.</p>
<p>Земля її ніжно любила<br />за легкість і злагоду в серці,<br />за те, що вона усміхалась<br />до ниви — чи горе, …</p>
<p>Вмерло море якоїсь ночі —<br />у тісних берегах зібгалось,<br />наче зморщилася накидка,<br />що пожбурена геть недбало.</p>
<p>Як хмільний альбатрос ширяє,<br />як втікає дрібне звірятко, —<br />до останнього виднокраю<br />понеслось на валу дев’ятім.</p>
<p>Як обкрадений світ нарешті<br />вже прокинувся ранком раннім,…</p>
<p>Я хочу йти до старого,<br />що маяк догляда на скелі;<br />вуста — солоні, як хвиля,<br />в зіницях — провалля темне.</p>
<p>Коли ще живий, вклонюся<br />солоному діду чемно.<br />Кажуть, що той самітник<br />лише на схід позирає;<br />та я заступлю безодню —…</p>
<p>Надаремно бузок садовить<br />чи підрізає азалії<br />й набирає воду у відра,<br />що лице її віддзеркалює.</p>
<p>В одному відрі не бачить<br />селянка свого обличчя —<br />то зверху папороть мокра<br />грайливо простерла листя.</p>
<p>Настіж вікна, хоча не кличе<br />і не входить ніхто …</p>
<p>Химерна країно,<br />ти — край небуття,<br />мов янгол, легка,<br />ледь помітна здаля,<br />як водорость, темна,<br />мов сокіл, ясна,<br />одвічна й нещасна<br />країно моя.</p>
<p>Гранат не росте в ній,<br />жасминів нема,<br />десь небо поділось<br />і сині моря.<br />Не знала й не …</p>
<p>Матінко люба, йду уві сні я<br />повз краєвиди темно-бузкові,<br />навколо мене — чорні вершини,<br />завжди я мушу долати гору;<br />ти на горі тій, та надаремно —<br />дійти до тебе ніяк не можу,<br />несила, рідна, тебе обняти —<br />іншу вершину весь …</p>
<p>Мій індіанине, мій хлопче,<br />як ти в журбі, приляж на землю,<br />так само припадай до неї,<br />як будеш радістю обнятий.</p>
<p>Почуєш дивовижні речі<br />під барабан землі своєї;<br />почуєш вибухи багаття,<br />що прагне до небес дістатись,<br />почуєш пошум рік широких,<br />громи …</p>
<p>Ця тужна вода боязлива,<br />неначе дитятко кволе,<br />слабіє до того, як впасти<br />на доли.</p>
<p>Примовкли дерева й вітер,<br />і в тиші оцій незвичайній<br />повільно падають сльози<br />печальні.</p>
<p>А небо, як серце безмежне,<br />відкрилось в гіркоті безмовно.<br />Не дощ, а кров …</p>
<p>У мові — присмак варварського моря,<br />і водоростів шум, і даль безкрая;<br />і молиться вона якомусь богу,<br />старіє довго, наче помирає.</p>
<p>В саду, що дивним став для нас неждано,<br />плекає кактус і лапаті трави.<br />Все задихається, як у пустелі,<br />блідава …</p>