Смерть — Сторінка 2

I
Була моя мати маленька,
як м’ята або як травина;
і тінь свою власну на речі
їй важко було відкидати.…

Все довкола нас будує
свій світогляд. Так і двері.
Я на них удень дивлюся,
на прочинені й закриті,
а здається, …

Вмерло море якоїсь ночі —
у тісних берегах зібгалось,
наче зморщилася накидка,
що пожбурена геть недбало.

Як хмільний альбатрос ширяє,…

Надаремно бузок садовить
чи підрізає азалії
й набирає воду у відра,
що лице її віддзеркалює.

В одному відрі не бачить…

Я хочу йти до старого,
що маяк догляда на скелі;
вуста — солоні, як хвиля,
в зіницях — провалля темне.…

Химерна країно,
ти — край небуття,
мов янгол, легка,
ледь помітна здаля,
як водорость, темна,
мов сокіл, ясна,
одвічна й …

Матінко люба, йду уві сні я
повз краєвиди темно-бузкові,
навколо мене — чорні вершини,
завжди я мушу долати гору;
ти …

Мій індіанине, мій хлопче,
як ти в журбі, приляж на землю,
так само припадай до неї,
як будеш радістю обнятий.…

Ця тужна вода боязлива,
неначе дитятко кволе,
слабіє до того, як впасти
на доли.

Примовкли дерева й вітер,
і в …

У мові — присмак варварського моря,
і водоростів шум, і даль безкрая;
і молиться вона якомусь богу,
старіє довго, наче …

Важко підперши тверде підборіддя рукою,
згадує думний Мислитель могилу і плоть,
голий встає перед власною долею злою,
любить красу, та …

Усе на вустах гірчить у мене
так, наче сльоза розлита:
щоденна їжа і пісня,
і навіть молитва.

По тому, як …

I

В холодну нішу люди твоє поклали тіло,
а я тебе сховаю на тихому осонні.
Я мала б теж заснути …

А тепер опусти мені, боже, вії
і вуста заморозь мені,
бо сказані всі слова
і зайвими стали години і дні.…

Вчителька чиста була. І казала, що учні
мусять сумління свого не сплямити, й сади
мають плекати, й вивчати пісні милозвучні,…

Ти облік ведеш всім людям,
стара пройдисвітко Смерте,
синочка мого малого
не стрінь на шляху своєму.

Ти молоком смакуєш,
п’єш …

Вчительці Еммі Ортіс
Світло всесвіт огортає,
в тому світлі бачу сейбу,
і Америки в тій кроні
грають спалахи зелені!
Гей, …

І. ВІДЧАЙ
Імла густіє вічна — не зможу я впізнати
місцину, де жбурнуло мене в солоні хвилі.
Цю негостинну землю …