Селянка

Надаремно бузок садовить
чи підрізає азалії
й набирає воду у відра,
що лице її віддзеркалює.

В одному відрі не бачить
селянка свого обличчя —
то зверху папороть мокра
грайливо простерла листя.

Настіж вікна, хоча не кличе
і не входить ніхто — зачиняє,
жде в знемозі сну — той приходить
і трима її до світання.

Відведіть із джерельця воду,
що тамує спрагу сердезі,
потопчіте її посіви,
закопайте знаряддя в землю.

Примусьте її заснути,
як віверу чи горностая,
а тоді опустіть ей руку
і навійте сон пожаданий.

Смерть вишукує нісенітні,
маячні та п’яні дороги,
з барабаном лунким крокує
куди хоче, людям на горе.

Архангел разом із вітром
принесли до її оселі
смерть усім живим, але доля
не послала смерті для неї.

Зі шляху лише дзвіночки
пронизливо дзеленчали.
Заблукала десь, загубилась
безталанна та смерть селянки!