Для чого ти прийшов? Для чого ти прийшов? Ніхто не полюбить тебе, хоч ти вродливий, сину мій. Хоч ти всміхаєшся, як усі діти, як найменший із моїх братиків, але тільки я цілуватиму тебе, сину мій. І хоч ти пручаєшся, тягнучись до іграшок, але тобі доведеться бавитися лише моєю груддю і ниткою моїх сліз, сину мій. […]
Ніжність Заради сплячої дитини, яку я несу, мій крок зробився сторожким, а серце стало віруючим відтоді, як несе в собі таємницю. Мій голос ніжний, як сурдина любові, і це тому, що боюся розбудити малятко. Очима шукаю тепер в обличчях душевний біль, аби інші бачили й розуміли, чому в мене бліді щоки. Тривожуся з ніжним острахом […]
IБула моя мати маленька,як м’ята або як травина;і тінь свою власну на речіїй важко було відкидати. Земля її ніжно любилаза легкість і злагоду в серці,за те, що вона усміхаласьдо ниви — чи горе, чи радість. Любили її немовлята,і старці, і трави, і світло,що завжди за вродою тужитьі їй поклоняється завжди. Любов через неї з’явиласьнепоказна — […]
Все довкола нас будуєсвій світогляд. Так і двері.Я на них удень дивлюся,на прочинені й закриті,а здається, бачу спинижовті, ніби масть лисича. Нащо ж люди їх зробили,щоб у них в полоні бути?Двері — це ж та шкаралупа,що весь дім, як плід, ховає.І в дорозі не позичатьдружнього вогню нікому. Пісню, що співаєм в домі,дерев’яність їхня душить;не запрошують […]
Мозолисті руки — схожіна звірят чи на молюсків,кольору землі, чи гною,чи вогню, чи саламандриспеченої, — опадаютьвтомлені вони і зновупіднімаються в роботі. Без упину місять глину,чи товчуть гірке каміння,чи перебирають струниконопель, чи йдуть за плугом,їх ніхто не бачить, тількинива чародійна бачить. Уподібнені ті рукимолотам — не власним душам —і біжать вони, як стадоящірок, та стануть голі,наче […]
Я відчуваю: тане моє серце,неначе віск, у ніжному томлінні;і кров моя вже на вино не схожа —тече неквапно, мов густа олія;і чую, що життя моє тікаєподібно до газелі — мовчки й ніжно.
Відчиняю своє серце, щоб зайтиВсесвіт міг, як водоспад палющий. День новий приходить — його з’явазупиняє подих мій. Я співаю, як печера, повна сяйва,я співаю день новий. Втрачена й повернута краса яскрава,через те покірно жду я на узбоччі,не приймаючи й не даючи нічого,доки не втече Горгона ночі.
Тануть гори й пасовища,повертається червонев свою кузню сонце; гаснутьвсього світу шуми й дзвони. Розпливаються дерева,сад неначе в землю тоне,і моя гора повільношпиль і крик свій затопляє. Геть ідуть усі створінняв забуття, все — безборонне.Котимось і ми так самов ніч невидиму, мій хлопче.
Зимове дерево на тлі небес,як силует Еразма з Роттердаму,суворе й лицарське, шрам біля шраму,і світло мислі, паче блискіт лез. Далеко відлетіли вітру пасмаі листя почувань, як літні сни.Одне чекання вільної весни —на вдумливому профілі Еразма. Я обтинаю гілля — і стаєте дерево подібнішим дедалідо мого сина — ось такий він є! І небові, що в […]