Сон
Ґабріела Містраль
Перекладач: Григорій Латник
Свою плоть колишу я,
колишу свого сина,
перемелюю всесвіт
почуттями рвучкими.
Тільки всесвіт, роздертий
пориванням пестливим,
повертається — бачу
білувату хмарину.
І цей всесвіт безмежний
через крокви і вікна
заповзає в кімнату —
ми вже в ньому обидва.
Коло мене — всі гори,
коло мене — всі ріки,
все, що десь виростало,
все, що десь народилось…
Колишу, колишу я,
та зникає десь тіло —
плоть, кохана безмежно,
щастя крихітне й миле.
Відтепер я не бачу
ні колиски, ні сина —
лиш розсіяний всесвіт
спопеляю очима…
І гукаю до неба,
до самого владики,
а тоді прокидаюсь
я від власного крику!
Add to Favorites
Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:
