<p>Північ лагідна й мила.<br />Чую — пульсує сік<br />у стеблах трояндових до бутонів.<br />Чую — горять<br />королівського тигра смуги,<br />спати йому не дають.<br />Чую — поезія чиясь<br />росте серед ночі,<br />зростає, мов дюна.<br />Чую — мати моя заснула,<br />глибоко дише.…</p>
<p><i>Моїй сестрі</i></p>
<p>Гляньте — хор дівчачий,<br />це ж навколо мене<br />тисяча дітей,<br />і мені підвладний<br />світ ясних очей!</p>
<p>На землі пустельній<br />під палючим сонцем<br />веселить бугор,<br />як велика квітка,<br />мій дівчачий хор!</p>
<p>На зеленім долі,<br />біля гір високих<br />голос затремтів:…</p>
<p>Мала я в серці своєму,<br />щирим зігрівши теплом,<br />білий, як рисове зерня,<br />крихітний, ніжний бутон.</p>
<p>Я ж його в серці леліла,<br />гарно було нам обом, —<br />оберігала від спеки,<br />гріла в негоду теплом.</p>
<p>Він виростав, розвивався,<br />думала — щастя прийшло;…</p>
<p>Зустріла я це дитятко,<br />як вийшла на поле:<br />маленьке спало в колоссі,<br />таке світлочоле…</p>
<p>А може, у виноградній<br />гуляла долині:<br />шукала гроно й торкнула<br />я щічку дитини…</p>
<p>Тому-то й боюся<br />лишити дитину сплячу,<br />бо зникне, як іній з листя,<br />і …</p>
<p>Розвилась троянда,<br />сповнена росою, —<br />так у мене в грудях<br />мій синок зі мною.</p>
<p>Пелюстки стуляє,<br />щоб роса сховалась,<br />бережеться вітру,<br />щоб роса трималась.</p>
<p>Ніч паде, й на світі<br />від роси світліше,<br />і любов’ю квітка<br />паленіє, дише.</p>
<p>Це ж вона …</p>
<p>Я не хочу, щоби донька<br />в мене ластівкою стала;<br />це б вона здіймалась в небо<br />і на мату не сідала;<br />це б вила гніздо під дахом,<br />а її кіс я не чесала.<br />Я не хочу, щоби донька<br />в мене ластівкою …</p>
<p>Спи, засни, мій володарю,<br />без тривоги, без страху,<br />хоч не спить у мене серце —<br />не спочину в ніч глуху.</p>
<p>Спи, засни, хай легшим буде<br />твоє дихання вві сні<br />за травинку й за шовкову<br />світлу нитку на руні.</p>
<p>Спить в …</p>
<p>Свою плоть колишу я,<br />колишу свого сина,<br />перемелюю всесвіт<br />почуттями рвучкими.</p>
<p>Тільки всесвіт, роздертий<br />пориванням пестливим,<br />повертається — бачу<br />білувату хмарину.</p>
<p>І цей всесвіт безмежний<br />через крокви і вікна<br />заповзає в кімнату —<br />ми вже в ньому обидва.</p>
<p>Коло мене …</p>
<p>Море хвилі свої без ліку<br />колише, дивне.<br />Слухаю лагідне море,<br />колишу дитину.</p>
<p>Вітер-мандрівець опівніч<br />колише пшеницю.<br />Слухаю вітер ласкавий,<br />колишу дитину.</p>
<p>Бог світи свої незліченні<br />колише тихо.<br />Відчуваю його десницю,<br />колишу дитину.…</p>