Грудочка землі
Виділіть текст, щоб додати нотатку.
Ще в дитинстві я ходив у трави,
В гомінливі, трепетні ліси,
Де дуби мовчали величаво
У краплинах ранньої роси.
Бігла стежка вдалеч і губилась,
А мені у безтурботні дні
Назавжди, навіки полюбились
Ніжні і замріяні пісні.
В них дзвеніло щастя непочате,
Радість невимовна і жива,
Коли їх виводили дівчата,
Як ішли у поле на жнива.
Ті пісні мене найперше вчили
Поважати труд людський і піт,
Шанувать Вітчизну мою милу,
Бо вона одна на цілий світ.
Бо вона одна за всіх нас дбає,
Нам дає і мрії, і слова,
Силою своєю напуває,
Ласкою своєю зігріва.
З нею я ділити завжди буду
Радощі, турботи і жалі,
Бо у мене стукотить у грудях
Грудочка любимої землі.
Ця поезія — щира сповідь про витоки любові до рідного краю, що починається ще з дитячих кроків росяними травами. Автор розкриває глибокий зв’язок між народною піснею, повагою до праці та відданістю Батьківщині. Відчуйте силу патріотизму, який живе у серці як невід’ємна частина рідної землі.
Обговорення (0)