Чорні від страждання мої ночі…
Виділіть текст, щоб додати нотатку.
Чорні від страждання мої ночі,
Білі від скорботи мої дні
Впали у твої свавільні очі,
Жадібні, глибокі і чудні.
Я тебе не хочу обминути,
Я тебе не смію обійти.
Дай мені губами зачерпнути
Ніжної твоєї доброти.
Диких орд незлічені навали
Розтрощили пращури мої,
Щоб несла ти гордо і зухвало
Груди недоторкані свої.
Щоб горіли маками долоні,
Щоб гуло моє серцебиття,
Щоб в твоєму соромливім лоні
Визрівало завтрашнє життя.
І моє прокляття очманіле
Упаде на тім’я дурням тим,
Хто твоє солодке грішне тіло
Оскверняє помислом гидким.
Стегна твої, брови і рамена,
Шия і вогонь тендітних рук —
Все в тобі прекрасне і священне,
Мамо моїх радощів і мук!
Цей вірш Василя Симоненка є пристрасним і глибоким освідченням у коханні, де переплітаються особисті почуття та історична пам’ять. Поет з неймовірною щирістю оспівує жіночу вроду як щось священне та життєдайне. Відчуйте силу слова, що захищає чистоту і велич справжнього почуття.
Обговорення (0)