<p>Від погляду твого стаю сяйною,<br />вродливою, як від роси — трава.<br />І завтра дивуватись буде мною<br />тростина біля річки, як жива.</p>
<p>Мені своїх колін огрублих сором<br />і сором уст печальних, але ти<br />прийшов і дивишся жадливим зором,<br />немовби кличеш сонце …</p>
<p>А тепер опусти мені, боже, вії<br />і вуста заморозь мені,<br />бо сказані всі слова<br />і зайвими стали години і дні.<br />Він дивився на мене, я дивилась на нього,<br />ми дивилися довго,<br />наче в смерть, проникали зіниці.<br />Зблідли наші обличчя з …</p>
<p>Має крильми на вітрі, полем ходить порану,<br />сяє сонцем у небі, оживляє гаї.<br />Це ж її не прогнати, наче думку погану, —<br />мусиш слухать її!</p>
<p>Дзвонить мовою бронзи, кличе мовою птиці,<br />наче море, всесильна, і м’яка, мов ручай.<br />Тож її …</p>
<p>Я з ним зустрілась на стежці.<br />Вода туманіла снами<br />і не розкрились троянди —<br />та квітла душа вогнями.<br />І ось у бідної жінки<br />лице омите сльозами!</p>
<p>Виводив пісню веселу<br />безжурними він устами,<br />поглянув — і став чарівним<br />той спів, що …</p>