І час настав. І сталось вічне…

Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».

Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]

Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]

Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.

Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]

Не дай, Боже, в чужім краю згинуть у неволі… Т. Шевченко Гей, на північній чорній чужині Зима снігами землю покриває, Гнуться вітами ліси до рік Від ваги великої снігів, Що на сосни та дуби лягає… Сніги летять і порошать Все по рязанському шляху, Поміж ровами путь пушать: Ото Діброві-козаку На далеку Україну, На Славутицю ріку. […]

На світі жити Все важче й важче, Переробити Долю на краще Важко мені. Молодість, радість — Все потаємці Я склав навіки Глибоко в серці — На самім дні. Чорного хліба, Хліба шукаю. Ходити мушу З краю до краю — Горе – не путь. Та коли потом Хліб я добуду, — Вирвуть сильніші, І, як приблуду, […]

I. Нема нічого на землі — Й нічого більше вже не треба: Ми — нанизу в сліпій імлі, Вгорі — далекі зорі неба. І недосяжність — вже навік, І вічна спрага — вічним болем, І тільки мій голодний крик — Самотнім перекотиполем. Шляхи в глухонімий туман Нам доля-відьма не простеле, З-поза земних, людських оман — […]

Десь гори зелені там море патлате. Там жінка вродлива сина вродила. Соками повний із хмелю землі, він виріс на горах високих, мов дуб, що Дунай заховав між гілля. Бурі із моря над сином літали, наче у вирій важкі журавлі; із крил своїх пера губили вони на луги; у перлах із дна океану ті пера були. […]

Ніжність Заради сплячої дитини, яку я несу, мій крок зробився сторожким, а серце стало віруючим відтоді, як несе в собі таємницю. Мій голос ніжний, як сурдина любові, і це тому, що боюся розбудити малятко. Очима шукаю тепер в обличчях душевний біль, аби інші бачили й розуміли, чому в мене бліді щоки. Тривожуся з ніжним острахом […]