Карпати
Маланюк Євген Филимонович
Катрі Гриневичевій
Тут спізнені черешні. Дика рожа
Ще квітне, хоч на долах — вже жнива.
О земле рідна, знову ти нова,
І я отут як гість із Запорожжя.
Смереки, ялівець, густа трава.
Та Прут шумить — його не затривожать
Ні хащі, ні камінні бездорожжя,
Ні людські тіні, ні земні слова.
Від полонини віє прохолода.
Чим вище, тим трудніш безкрилий крок
Людини. Та зате ж яка свобода
В цих хвилях гір, в срібних нитках річок.
Ще трохи — й майже степовий, неспинний
Ось в груди вдарить вітер з України.
20–30. VII. 1937
Add to Favorites
Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:
Коментарів ще немає... Будьте першим!