Сором’язливість
Ґабріела Містраль
Перекладач: Дмитро Павличко
Від погляду твого стаю сяйною,
вродливою, як від роси — трава.
І завтра дивуватись буде мною
тростина біля річки, як жива.
Мені своїх колін огрублих сором
і сором уст печальних, але ти
прийшов і дивишся жадливим зором,
немовби кличеш сонце з темноти.
Так жоден камінь світлом на дорозі
оголений не був, як ця жона,
що ти підняв її, не знавши досі,
яка сяйлива в наготі вона.
Мовчати буду, щоб не знали тіні,
з якого я живилась джерела,
де щастя взяти, — а воно в тремтінні
руки моєї, в поблисках чола.
Вже ніч над нами, трави — під росою.
Дивись на мене й пригортай мене.
До річки вранці я зійду, й красою
все те, що цілував ти, просяйне.
Add to Favorites
Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:
