Ліна Костенко

А вечір пролітає, наче крижень,
черкнувши місто синіми крильми.
У непритомне полум’я наближень
ми вже йдемо, покірніші, як ми.

Це …

Дніпро, старенький дебаркадер, левино-жовті береги
лежать, на кігті похиливши зелену гриву шелюги.

В пісок причалює пірога. Хтось варить юшку, дим …

Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка …

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були …