Тішся, дитино, поки ще маленька

Вірш «Тішся, дитино, поки ще маленька…» — це один із найвідоміших і найніжніших творів Лесі Українки, адресований дітям. Написаний у 1881 році (за деякими джерелами — у 1880-му), він став одним із перших поетичних кроків десятирічної авторки й згодом увійшов до її дебютної збірки «На крилах пісень» (1893) у складі дитячого циклу «В дитячому крузі».

Цей твір є зворушливим і водночас філософським напуттям дитині. Лірична героїня закликає малечу безтурботно тішитися роками раннього дитинства, поки світ навколо здається яскравою казкою, а серце не знає дорослої туги, обов’язків та життєвих випробувань. Леся Українка з особливим теплом малює образ дитячих мрій як «тихої ночі» та «рожевих садів», протиставляючи їх суворій реальності дорослого життя, де мрії часто розвіюються, як дим. Написаний легкою, мелодійною мовою, вірш донині залишається класичним зразком української дитячої лірики, що вчить цінувати чистоту та безтурботність перших років життя.