Чого то часами, як сяду за діло…
Виділіть текст, щоб додати нотатку.
Чого то часами, як сяду за діло
Або як вже працю кінчаю я сміло,
Не раз се на мене, мов хмара яка,
Спадає сумная задума тяжка?
Така то задума спиня мою руку,
Що людськую бачу кругом себе муку,
Недолю та сльози – і думка зрина:
Нащо тут здалася ся праця дрібна?..
Недолі й дотепніші люди не вбили,
Що ж з нею подіють слабі мої сили?
І кидаю працю, бере мене жаль –
Та друга вже думка розважить печаль:
Все ж, може, ся пісня якую людину
Розважить успіє хоч би на хвилину,
І щиро промовленим словом моїм
Збуджу огонь я у серці чиїм.
А може, й пожиток який з того буде,
І з праці моєї скористають люде…
І знов мені зваги в душі прибуло,
І знов я за діло, підвівши чоло!
«Чого то часами, як сяду за діло…» — філософська поезія Лесі Українки про сумніви, працю і силу творчості. Лірична героїня переживає мить зневіри, коли людські страждання змушують її сумніватися в користі власної праці. Та думка про те, що слово може підтримати іншу людину, повертає їй наснагу. Твір утверджує цінність творчості як способу допомагати людям і долати зневіру.
Обговорення (0)