Дитяча поезія

Папуга мій зелений і шафранний,
папуга жовтий, як цвітінь весни,
гаркаво так сказав мені «негарна»,
розкривши дзьоб, що наче в сатани.

Я не така, якби ж була негарна,
негарна й матінка була б моя,
негарне сонце бачила б у небі,…

Моїй сестрі

Гляньте — хор дівчачий,
це ж навколо мене
тисяча дітей,
і мені підвладний
світ ясних очей!

На землі пустельній
під палючим сонцем
веселить бугор,
як велика квітка,
мій дівчачий хор!

На зеленім долі,
біля гір високих
голос затремтів:…

Зустріла я це дитятко,
як вийшла на поле:
маленьке спало в колоссі,
таке світлочоле…

А може, у виноградній
гуляла долині:
шукала гроно й торкнула
я щічку дитини…

Тому-то й боюся
лишити дитину сплячу,
бо зникне, як іній з листя,
і …

Розвилась троянда,
сповнена росою, —
так у мене в грудях
мій синок зі мною.

Пелюстки стуляє,
щоб роса сховалась,
бережеться вітру,
щоб роса трималась.

Ніч паде, й на світі
від роси світліше,
і любов’ю квітка
паленіє, дише.

Це ж вона …

Я не хочу, щоби донька
в мене ластівкою стала;
це б вона здіймалась в небо
і на мату не сідала;
це б вила гніздо під дахом,
а її кіс я не чесала.
Я не хочу, щоби донька
в мене ластівкою …

Спи, засни, мій володарю,
без тривоги, без страху,
хоч не спить у мене серце —
не спочину в ніч глуху.

Спи, засни, хай легшим буде
твоє дихання вві сні
за травинку й за шовкову
світлу нитку на руні.

Спить в …

Море хвилі свої без ліку
колише, дивне.
Слухаю лагідне море,
колишу дитину.

Вітер-мандрівець опівніч
колише пшеницю.
Слухаю вітер ласкавий,
колишу дитину.

Бог світи свої незліченні
колише тихо.
Відчуваю його десницю,
колишу дитину.…

З плоті власної, клубочку,
я сплела тебе в собі,
мій клубочку холодненький,
пригорнись до мене й спи.

Спить куріпка в конюшині,
тишу слухає вві сні:
подих я затамувала,
пригорнись до мене й спи!

Бач, гойдається травинка,
радість сповнює її,
не …

Світила — це ронди хлопчачі,
що грають, на землю зорять…
Колосся — це танці дівчачі,
що грають, хвилюючи гладь…

Так, ріки — це ронди хлопчачі,
що в морі зустрітись спішать…
А хвилі — це ронди дівчачі,
що прагнуть всю землю …

Я просила в стиглої пшениці,
щоб у хлібі він не вчув гіркоти,
і вино просила я, щоб звідав
він не печію, а насолоду,
і вино й пшениця зрозуміли
і кивнули ствердливо на згоду.

Стрівши в горах чорного ведмедя, —
хижою …

Днів тринадцять-п’ятнадцять минуло —
цуценята розплющили очі
і побачили світ цей великий,
відчуваючи радість і острах.
І живіт материнський уздріли,
двері нашого спільного дому,
і духмяних азалій цвітіння,
і сліпучого світла потоки.

І себе — одні одних — впізнали:
попелясті, …

Яка ж дитина не бажає
танок на пагорбах водить?
Хто забаривсь — хай здоганяє,
за нами вгору хай біжить.

Ми повз кошари збігли з гуками
на гору, де такий прозор, —
і з піснею з’єднали руки,
і доли осіяв наш …

Я там, де вже мене немає,
в Анауаці срібно-синім;
я при його убогім світлі
причісую дитя руками.

Дитина на моїх колінах
подібна до стріли із лука.
Її загострюю й гойдаю,
наспівуючи колисанку.

В старому й молодому світлі
оце хлоп’я мені …

Гей! Пограймося, синочку,
в королеву й короля!
Це твоє зелене поле.
Бо чиї ж іще поля?
Бач, голівку конюшина,
вгледівши тебе, схиля.
Це твоя уся долина.
Бо чия ж іще земля?

Це для тебе з цвіту яблунь
мед визбирує бджола.…

Каже дівчинка кульгава:
— Як же танцювать мені? —
Ми на те сказали: — Серце
у танок мерщій пусти…

Тут заїкувата каже:
— Як же заспівать мені? —
Ми на те сказали: — Серце
хай виспівує пісні…

І реп’ях засохлий …

Мамо, ти мене цілуєш,
та стократ цілую я,
не злічити тих цілунків,
повних світлого чуття…

Сяде бджілка на лілею,
крильця лагідно стуля.
І так само тихо-тихо
ти голубиш немовля…

Заглядати в твої очі
я готова все життя:
о, яке в …

Рученьки дитячі,
рученьки благальні —
всіх долин владарки
повноправні.

Рученьки дитячі,
тягнетесь до грона,
і палають ягоди
червоно.

Стільники медами
повняться на диво.
Люди обминають
вас квапливо!

Рученьки дитячі,
наче тісто, білі.
Як до вас голівку
колос хилить!

Дві маленькі …

Ніженьки дитячі,
хто ж вас, босі, може
бачити й не взути
щиро й гоже!

Ніженьки маленькі,
об бруківку збиті,
сині від морозу,
брудом вкриті!

Люди йдуть байдужі,
як їм зрозуміти:
де пройшли ви, — сходять
світлі квіти.

Де з малої …