Філософська

Все довкола нас будує
свій світогляд. Так і двері.
Я на них удень дивлюся,
на прочинені й закриті,
а здається, бачу спини
жовті, ніби масть лисича.

Нащо ж люди їх зробили,
щоб у них в полоні бути?
Двері — це …

Застрягло у моєму горлі слово —
і не позбудусь, не звільнюсь від нього,
хоча воно в мені пульсує кров’ю,
бо випущу — і спалить воно поле,
ягня заб’є чи птицю кине долу.

Я мушу його вирвати і сховати:
знайти боброву …

Химерна країно,
ти — край небуття,
мов янгол, легка,
ледь помітна здаля,
як водорость, темна,
мов сокіл, ясна,
одвічна й нещасна
країно моя.

Гранат не росте в ній,
жасминів нема,
десь небо поділось
і сині моря.
Не знала й не …

Мій індіанине, мій хлопче,
як ти в журбі, приляж на землю,
так само припадай до неї,
як будеш радістю обнятий.

Почуєш дивовижні речі
під барабан землі своєї;
почуєш вибухи багаття,
що прагне до небес дістатись,
почуєш пошум рік широких,
громи …

Одну я вбила в собі —
я ж її не любила!
Була вона квіткою
кактуса скеляного.

Була вона тим вогнем,
що не знає остуди.
За спиною і в ногах
небеса були в неї.

Вона не спускалася вниз
глянути в очі …

Ця тужна вода боязлива,
неначе дитятко кволе,
слабіє до того, як впасти
на доли.

Примовкли дерева й вітер,
і в тиші оцій незвичайній
повільно падають сльози
печальні.

А небо, як серце безмежне,
відкрилось в гіркоті безмовно.
Не дощ, а кров …

Важко підперши тверде підборіддя рукою,
згадує думний Мислитель могилу і плоть,
голий встає перед власною долею злою,
любить красу, та не може він смерть побороть.

Він же тремтів од любові палкої весною,
нині ж, під осінь, від правди сумної терпить.…

Вечірній час — він заливає
своєю кров’ю гори.
Страждає хтось під цю годину,
якась втрачає, й горе
у цьому присмерку чиєсь
єдине щастя боре.

Якесь є серце, що вершину
скривавлює в цю пору.
Долина вже у тінях
і повниться спокоєм,…

Маю надійну долю
й долю буремну;
перша — наче троянда,
друга — мов терня.

Втратила я чимало,
зберігши ревно
долю свою надійну
й долю буремну;

досить іще і крові,
і зажури в мене.
Яка ж кохана троянда
й любляче терня!…

А тепер опусти мені, боже, вії
і вуста заморозь мені,
бо сказані всі слова
і зайвими стали години і дні.
Він дивився на мене, я дивилась на нього,
ми дивилися довго,
наче в смерть, проникали зіниці.
Зблідли наші обличчя з …

Має крильми на вітрі, полем ходить порану,
сяє сонцем у небі, оживляє гаї.
Це ж її не прогнати, наче думку погану, —
мусиш слухать її!

Дзвонить мовою бронзи, кличе мовою птиці,
наче море, всесильна, і м’яка, мов ручай.
Тож її …

Мала я в серці своєму,
щирим зігрівши теплом,
білий, як рисове зерня,
крихітний, ніжний бутон.

Я ж його в серці леліла,
гарно було нам обом, —
оберігала від спеки,
гріла в негоду теплом.

Він виростав, розвивався,
думала — щастя прийшло;…

Зустріла я це дитятко,
як вийшла на поле:
маленьке спало в колоссі,
таке світлочоле…

А може, у виноградній
гуляла долині:
шукала гроно й торкнула
я щічку дитини…

Тому-то й боюся
лишити дитину сплячу,
бо зникне, як іній з листя,
і …

Свою плоть колишу я,
колишу свого сина,
перемелюю всесвіт
почуттями рвучкими.

Тільки всесвіт, роздертий
пориванням пестливим,
повертається — бачу
білувату хмарину.

І цей всесвіт безмежний
через крокви і вікна
заповзає в кімнату —
ми вже в ньому обидва.

Коло мене …

— Всі ми будемо королевами, —
так повторювали ми влад:
Іфігенія, й Росалія,
і Лусіла, і Соледад.

У долині Елькі, що замкнули
верховини, шпилі, вулкан,
розбуялий вогнем червоним,
як розквітлий мак і шафран,
ми повторювали завзято
слово істинне, без оман:…

Я просила в стиглої пшениці,
щоб у хлібі він не вчув гіркоти,
і вино просила я, щоб звідав
він не печію, а насолоду,
і вино й пшениця зрозуміли
і кивнули ствердливо на згоду.

Стрівши в горах чорного ведмедя, —
хижою …

Ти облік ведеш всім людям,
стара пройдисвітко Смерте,
синочка мого малого
не стрінь на шляху своєму.

Ти молоком смакуєш,
п’єш його з вуст маленьких,
наїжся борошна й солі,
моїм молоком погребуй.

Ти, материнства Ворог,
пожадлива Людожерко,
дитя моє безневинне
з …

Днів тринадцять-п’ятнадцять минуло —
цуценята розплющили очі
і побачили світ цей великий,
відчуваючи радість і острах.
І живіт материнський уздріли,
двері нашого спільного дому,
і духмяних азалій цвітіння,
і сліпучого світла потоки.

І себе — одні одних — впізнали:
попелясті, …

Вже стіл застелено, мій сину,
на нім — вершків спокійна білість,
і, глянь, кераміка на стінах
ще яскравіш заголубілась.

Будь ласка, сіль, отам олія,
а в центрі — Хліб, немов говорить.
Краснішого немає злота
над свіжий Хліб, що бачим поряд;…

Вже ніч взялася виповняти
пітьмою все навкруг по вінця,
і нам пора вертать до хати
вслід за архангелом і вівцями.

Вже розвели Вогонь в домівці, —
обнявши хмиз, він паленіє.
Вогонь, який буває вбивчий,
тебе й розрадить в безнадії.

На …

Мій хлопчику, ти так злякався
Води, що я тобі даю,
та твій переляк з того щастя,
з яким спадає водоспад!
Він падає, неначе жінка,
сліпа від піни пелюшок.
Так, це Вода, Вода священна
та, що не забуває нас.

Вона біжить, …

Я там, де вже мене немає,
в Анауаці срібно-синім;
я при його убогім світлі
причісую дитя руками.

Дитина на моїх колінах
подібна до стріли із лука.
Її загострюю й гойдаю,
наспівуючи колисанку.

В старому й молодому світлі
оце хлоп’я мені …

Каже дівчинка кульгава:
— Як же танцювать мені? —
Ми на те сказали: — Серце
у танок мерщій пусти…

Тут заїкувата каже:
— Як же заспівать мені? —
Ми на те сказали: — Серце
хай виспівує пісні…

І реп’ях засохлий …

Істаксіуатль шле мені світання,
дивиться згори на мій дім — і знову
біля ніг її від зачарування,
від її краси відбирає мову.

Я люблю тебе, Мексіки вершино,
зір чаруєш мій, юна і цнотлива.
За тобою маком розцвітає днина,
жевріють пелюстки …