<p>Все довкола нас будує<br />свій світогляд. Так і двері.<br />Я на них удень дивлюся,<br />на прочинені й закриті,<br />а здається, бачу спини<br />жовті, ніби масть лисича.</p>
<p>Нащо ж люди їх зробили,<br />щоб у них в полоні бути?<br />Двері — це …</p>
<p>Застрягло у моєму горлі слово —<br />і не позбудусь, не звільнюсь від нього,<br />хоча воно в мені пульсує кров’ю,<br />бо випущу — і спалить воно поле,<br />ягня заб’є чи птицю кине долу.</p>
<p>Я мушу його вирвати і сховати:<br />знайти боброву …</p>
<p>Химерна країно,<br />ти — край небуття,<br />мов янгол, легка,<br />ледь помітна здаля,<br />як водорость, темна,<br />мов сокіл, ясна,<br />одвічна й нещасна<br />країно моя.</p>
<p>Гранат не росте в ній,<br />жасминів нема,<br />десь небо поділось<br />і сині моря.<br />Не знала й не …</p>
<p>Мій індіанине, мій хлопче,<br />як ти в журбі, приляж на землю,<br />так само припадай до неї,<br />як будеш радістю обнятий.</p>
<p>Почуєш дивовижні речі<br />під барабан землі своєї;<br />почуєш вибухи багаття,<br />що прагне до небес дістатись,<br />почуєш пошум рік широких,<br />громи …</p>
<p>Одну я вбила в собі —<br />я ж її не любила!<br />Була вона квіткою<br />кактуса скеляного.</p>
<p>Була вона тим вогнем,<br />що не знає остуди.<br />За спиною і в ногах<br />небеса були в неї.</p>
<p>Вона не спускалася вниз<br />глянути в очі …</p>
<p>Ця тужна вода боязлива,<br />неначе дитятко кволе,<br />слабіє до того, як впасти<br />на доли.</p>
<p>Примовкли дерева й вітер,<br />і в тиші оцій незвичайній<br />повільно падають сльози<br />печальні.</p>
<p>А небо, як серце безмежне,<br />відкрилось в гіркоті безмовно.<br />Не дощ, а кров …</p>
<p>Важко підперши тверде підборіддя рукою,<br />згадує думний Мислитель могилу і плоть,<br />голий встає перед власною долею злою,<br />любить красу, та не може він смерть побороть.</p>
<p>Він же тремтів од любові палкої весною,<br />нині ж, під осінь, від правди сумної терпить.…</p>
<p>Вечірній час — він заливає<br />своєю кров’ю гори.<br />Страждає хтось під цю годину,<br />якась втрачає, й горе<br />у цьому присмерку чиєсь<br />єдине щастя боре.</p>
<p>Якесь є серце, що вершину<br />скривавлює в цю пору.<br />Долина вже у тінях<br />і повниться спокоєм,…</p>
<p>Маю надійну долю<br />й долю буремну;<br />перша — наче троянда,<br />друга — мов терня.</p>
<p>Втратила я чимало,<br />зберігши ревно<br />долю свою надійну<br />й долю буремну;</p>
<p>досить іще і крові,<br />і зажури в мене.<br />Яка ж кохана троянда<br />й любляче терня!…</p>
<p>А тепер опусти мені, боже, вії<br />і вуста заморозь мені,<br />бо сказані всі слова<br />і зайвими стали години і дні.<br />Він дивився на мене, я дивилась на нього,<br />ми дивилися довго,<br />наче в смерть, проникали зіниці.<br />Зблідли наші обличчя з …</p>
<p>Має крильми на вітрі, полем ходить порану,<br />сяє сонцем у небі, оживляє гаї.<br />Це ж її не прогнати, наче думку погану, —<br />мусиш слухать її!</p>
<p>Дзвонить мовою бронзи, кличе мовою птиці,<br />наче море, всесильна, і м’яка, мов ручай.<br />Тож її …</p>
<p>Мала я в серці своєму,<br />щирим зігрівши теплом,<br />білий, як рисове зерня,<br />крихітний, ніжний бутон.</p>
<p>Я ж його в серці леліла,<br />гарно було нам обом, —<br />оберігала від спеки,<br />гріла в негоду теплом.</p>
<p>Він виростав, розвивався,<br />думала — щастя прийшло;…</p>
<p>Зустріла я це дитятко,<br />як вийшла на поле:<br />маленьке спало в колоссі,<br />таке світлочоле…</p>
<p>А може, у виноградній<br />гуляла долині:<br />шукала гроно й торкнула<br />я щічку дитини…</p>
<p>Тому-то й боюся<br />лишити дитину сплячу,<br />бо зникне, як іній з листя,<br />і …</p>
<p>Свою плоть колишу я,<br />колишу свого сина,<br />перемелюю всесвіт<br />почуттями рвучкими.</p>
<p>Тільки всесвіт, роздертий<br />пориванням пестливим,<br />повертається — бачу<br />білувату хмарину.</p>
<p>І цей всесвіт безмежний<br />через крокви і вікна<br />заповзає в кімнату —<br />ми вже в ньому обидва.</p>
<p>Коло мене …</p>
<p>— Всі ми будемо королевами, —<br />
так повторювали ми влад:<br />
Іфігенія, й Росалія,<br />
і Лусіла, і Соледад.</p>
<p>У долині Елькі, що замкнули<br />
верховини, шпилі, вулкан,<br />
розбуялий вогнем червоним,<br />
як розквітлий мак і шафран,<br />
ми повторювали завзято<br />
слово істинне, без оман:…</p>
<p>Я просила в стиглої пшениці,<br />щоб у хлібі він не вчув гіркоти,<br />і вино просила я, щоб звідав<br />він не печію, а насолоду,<br />і вино й пшениця зрозуміли<br />і кивнули ствердливо на згоду.</p>
<p>Стрівши в горах чорного ведмедя, —<br />хижою …</p>
<p>Ти облік ведеш всім людям,<br />стара пройдисвітко Смерте,<br />синочка мого малого<br />не стрінь на шляху своєму.</p>
<p>Ти молоком смакуєш,<br />п’єш його з вуст маленьких,<br />наїжся борошна й солі,<br />моїм молоком погребуй.</p>
<p>Ти, материнства Ворог,<br />пожадлива Людожерко,<br />дитя моє безневинне<br />з …</p>
<p>Днів тринадцять-п’ятнадцять минуло —<br />цуценята розплющили очі<br />і побачили світ цей великий,<br />відчуваючи радість і острах.<br />І живіт материнський уздріли,<br />двері нашого спільного дому,<br />і духмяних азалій цвітіння,<br />і сліпучого світла потоки.</p>
<p>І себе — одні одних — впізнали:<br />попелясті, …</p>
<p>Вже стіл застелено, мій сину,<br />на нім — вершків спокійна білість,<br />і, глянь, кераміка на стінах<br />ще яскравіш заголубілась.</p>
<p>Будь ласка, сіль, отам олія,<br />а в центрі — Хліб, немов говорить.<br />Краснішого немає злота<br />над свіжий Хліб, що бачим поряд;…</p>
<p>Вже ніч взялася виповняти<br />пітьмою все навкруг по вінця,<br />і нам пора вертать до хати<br />вслід за архангелом і вівцями.</p>
<p>Вже розвели Вогонь в домівці, —<br />обнявши хмиз, він паленіє.<br />Вогонь, який буває вбивчий,<br />тебе й розрадить в безнадії.</p>
<p>На …</p>
<p>Мій хлопчику, ти так злякався<br />Води, що я тобі даю,<br />та твій переляк з того щастя,<br />з яким спадає водоспад!<br />Він падає, неначе жінка,<br />сліпа від піни пелюшок.<br />Так, це Вода, Вода священна<br />та, що не забуває нас.</p>
<p>Вона біжить, …</p>
<p>Я там, де вже мене немає,<br />в Анауаці срібно-синім;<br />я при його убогім світлі<br />причісую дитя руками.</p>
<p>Дитина на моїх колінах<br />подібна до стріли із лука.<br />Її загострюю й гойдаю,<br />наспівуючи колисанку.</p>
<p>В старому й молодому світлі<br />оце хлоп’я мені …</p>
<p>Каже дівчинка кульгава:<br />— Як же танцювать мені? —<br />Ми на те сказали: — Серце<br />у танок мерщій пусти…</p>
<p>Тут заїкувата каже:<br />— Як же заспівать мені? —<br />Ми на те сказали: — Серце<br />хай виспівує пісні…</p>
<p>І реп’ях засохлий …</p>
<p>Істаксіуатль шле мені світання,<br />дивиться згори на мій дім — і знову<br />біля ніг її від зачарування,<br />від її краси відбирає мову.</p>
<p>Я люблю тебе, Мексіки вершино,<br />зір чаруєш мій, юна і цнотлива.<br />За тобою маком розцвітає днина,<br />жевріють пелюстки …</p>