Канаріс

Діяти без вагань.
Старий девіз

Коли вже корабель, підтятий у бою,
Пливе назустріч смерті,
І звислі паруси втрачають міць свою,
Всі ядрами подерті;

Коли лежать кругом, в смертельнім забутті,
Скривавлені матроси,
І щогли зламані, і снасті по воді
Волочаться, мов коси;

Коли той корабель, в диму та у вогні,
Мов колесо кружляє,
І вже людський приплив, в нечуваній борні,
Ніщо не зупиняв,

І наказать бійцям не в силі капітан,
І море мов сторуке,
Й гармати зрушені шпурляє океан,
Вриваючись у люки;

І велетень тяжкий назустріч глибині
Відкрив жахливі рани,
І кровʼю цебенять в потрощеній броні
Пробоїни титана;

І він занурює тремтячий корпус свій,
Щоб зникнуть під водою,
Мов риба мертва та, що в глибині морській
Виблискує лускою,—

Радіє ворог злий! І гаком він тоді
За корабель чіпляє.
Могутній так хижак в зловтішнім почутті
У здобич дзьоб стромляє!

На щоглі підійма він прапор бойовий,
Що у повітрі має,
І в течії морській, як відблиск золотий,
Він хвилі осяває.

І так держави всі хотіли б засіять
Огнями барвів різних:
І пурпур, і блакить, і срібло там горять
На згортках стягів грізних.

Величним сяєвом хотіли б піднести
Свою пиху народи,
Немов навік її спроможні зберегти
Морські похмурі води.

В гербі у Мальти хрест. Венеція в морях
Звела на стягах сяйних
Свій геральдичний лев, що наганяє жах
На левів всіх звичайних.

І стяг Неаполя у небесах блищить,
Сіяє над кормою,
Й здається, хвиль прибій здіймається в блакить
Злотистою габою.

Іспанський стяг тремтить у пишних барвах теж,
Підноситься під хмари,
На нім Леона лев, зубці кастільських веж
І ланцюги Наварри.

На римських стягах ключ. Змія стиска дітей
На прапорах Мілана.
На стягах Франції цвіт золотих лілей,
Немов якась омана.

Навколо місяця Стамбул розташував
Три бунчуки огидні.
І стяг Америки на небі розіслав
Свої зірки блакитні.

У Австрії орел крильми із висоти
Сія серед муара,
І дзьобом чорним він грозить у два світи,
Немов якась почвара.

І двоголовий теж орел є у царів,
Що ворога чигає,
Обабіч він глядить, і leзом пазурів
Державу він стискає.

Покірні з давнини країни на морях
Англійській орифламі,
Що має серед хвиль на гордих кораблях,
Спалахує огнями.

Підносять так герби на щоглах королі,
Здіймаючи їх грізно.
І взяті у бою невільні кораблі
Міняють враз вітчизну.

Вони стають тоді до лав ескадр чужих,
Підкорені судьбою,
І прибувають в порт у стягах бойових
Блискучою юрбою.

І забуває флот тоді про боротьбу,
І вражий стяг здіймає,
З чужою славою свою страшну ганьбу
В покорі він сплітає.

Та славний Канаріс, що човном залишав
Сліди в морськім безмежжі,
На взятих кораблях, мов стяг свій, підіймав
Палкий огонь пожежі!