Втрата

Химерна країно,
ти — край небуття,
мов янгол, легка,
ледь помітна здаля,
як водорость, темна,
мов сокіл, ясна,
одвічна й нещасна
країно моя.

Гранат не росте в ній,
жасминів нема,
десь небо поділось
і сині моря.
Не знала й не …

Усе на вустах гірчить у мене
так, наче сльоза розлита:
щоденна їжа і пісня,
і навіть молитва.

По тому, як стала любов мовчанням,
я знаю одне:
ллю сльози, що їх мені ти залишив,
лишивши мене.

То через сльозу гарячу
я …

Я по краплині вся виходжу з тебе.
Тече лице нечутно мов олія;
стікають руки, наче кульки ртуті,
зникають ноги, що немовби з пилу.

Все йде від тебе, йде від нас неспинно!

І голос мій тече, що був для тебе
колись …

Мала я в серці своєму,
щирим зігрівши теплом,
білий, як рисове зерня,
крихітний, ніжний бутон.

Я ж його в серці леліла,
гарно було нам обом, —
оберігала від спеки,
гріла в негоду теплом.

Він виростав, розвивався,
думала — щастя прийшло;…

Я не хочу, щоби донька
в мене ластівкою стала;
це б вона здіймалась в небо
і на мату не сідала;
це б вила гніздо під дахом,
а її кіс я не чесала.
Я не хочу, щоби донька
в мене ластівкою …

З плоті власної, клубочку,
я сплела тебе в собі,
мій клубочку холодненький,
пригорнись до мене й спи.

Спить куріпка в конюшині,
тишу слухає вві сні:
подих я затамувала,
пригорнись до мене й спи!

Бач, гойдається травинка,
радість сповнює її,
не …

— Всі ми будемо королевами, —
так повторювали ми влад:
Іфігенія, й Росалія,
і Лусіла, і Соледад.

У долині Елькі, що замкнули
верховини, шпилі, вулкан,
розбуялий вогнем червоним,
як розквітлий мак і шафран,
ми повторювали завзято
слово істинне, без оман:…

Гей! Пограймося, синочку,
в королеву й короля!
Це твоє зелене поле.
Бо чиї ж іще поля?
Бач, голівку конюшина,
вгледівши тебе, схиля.
Це твоя уся долина.
Бо чия ж іще земля?

Це для тебе з цвіту яблунь
мед визбирує бджола.…

Ніженьки дитячі,
хто ж вас, босі, може
бачити й не взути
щиро й гоже!

Ніженьки маленькі,
об бруківку збиті,
сині від морозу,
брудом вкриті!

Люди йдуть байдужі,
як їм зрозуміти:
де пройшли ви, — сходять
світлі квіти.

Де з малої …

Істаксіуатль шле мені світання,
дивиться згори на мій дім — і знову
біля ніг її від зачарування,
від її краси відбирає мову.

Я люблю тебе, Мексіки вершино,
зір чаруєш мій, юна і цнотлива.
За тобою маком розцвітає днина,
жевріють пелюстки …

Де жили в Тауантінсуйо
індіанці древні,
гімни й танці ми принесли
в гори ці пустельні.

Тут вогні живі палали,
завивали кени
і співали юні жриці
й мудреці священні.

І, засліплений сонцями,
опустивсь ти, певно,
щоб побачить індіанців
і стовпи вогненні.…