Строфи
Ґабріела Містраль
Перекладач: Михайло Литвинець
Усе на вустах гірчить у мене
так, наче сльоза розлита:
щоденна їжа і пісня,
і навіть молитва.
По тому, як стала любов мовчанням,
я знаю одне:
ллю сльози, що їх мені ти залишив,
лишивши мене.
То через сльозу гарячу
я світу не бачу!
Вуста скорботні скривились, і докір гризе, —
я мушу благати прощення за все!
Соромлюсь так боязко жити,
життя — не сліпе!
Не йду за тобою,
але й позабути несила тебе!
Сумління моє кровоточить,
що бачу я небо,
а ти — під землею давно;
торкаю троянди — їх живить
кісток твоїх мертвих вапно!
О плоть жалюгідна,
зморилась смертельно,
а гроном не впала без вороття,
щоб поруч лягти з тобою, —
вхопила, тремтяча, нечистий сосок життя!