Елегія

I
Була моя мати маленька,
як м’ята або як травина;
і тінь свою власну на речі
їй важко було відкидати.

Земля її ніжно любила
за легкість і злагоду в серці,
за те, що вона усміхалась
до ниви — чи горе, …

Прощай, о земле золота,
немов осяяння, — два роки
ти милувала зір мені,
сходила я твої дороги.

І ось лишаю я тебе,
хоч і шкодую до незмоги.
Прощай, Провансе, ти п’ять літ
вгамовував мої тривоги,

я тут вбирала дух олив,…

Вмерло море якоїсь ночі —
у тісних берегах зібгалось,
наче зморщилася накидка,
що пожбурена геть недбало.

Як хмільний альбатрос ширяє,
як втікає дрібне звірятко, —
до останнього виднокраю
понеслось на валу дев’ятім.

Як обкрадений світ нарешті
вже прокинувся ранком раннім,…

Матінко люба, йду уві сні я
повз краєвиди темно-бузкові,
навколо мене — чорні вершини,
завжди я мушу долати гору;
ти на горі тій, та надаремно —
дійти до тебе ніяк не можу,
несила, рідна, тебе обняти —
іншу вершину весь …

Усе на вустах гірчить у мене
так, наче сльоза розлита:
щоденна їжа і пісня,
і навіть молитва.

По тому, як стала любов мовчанням,
я знаю одне:
ллю сльози, що їх мені ти залишив,
лишивши мене.

То через сльозу гарячу
я …

В цю годину гірку, мов ковток з океану,
ти підтримай мене.
Весь мій шлях переповнивсь, о боже, пітьмою,
і волання страшне!

І любов огняною бджолою летіла,
і палала в воді.
Обпекла мої губи, і строфи згірчила,
і розвіяла дні.

Сам …

Вчителька чиста була. І казала, що учні
мусять сумління свого не сплямити, й сади
мають плекати, й вивчати пісні милозвучні,
світлу оливу тримати, щоб світло нести.

Вчителька бідна була. Рано звідала муки.
Темні спідниці носила, багатим чужа.
Не надівала ніколи …

Мала я в серці своєму,
щирим зігрівши теплом,
білий, як рисове зерня,
крихітний, ніжний бутон.

Я ж його в серці леліла,
гарно було нам обом, —
оберігала від спеки,
гріла в негоду теплом.

Він виростав, розвивався,
думала — щастя прийшло;…

— Всі ми будемо королевами, —
так повторювали ми влад:
Іфігенія, й Росалія,
і Лусіла, і Соледад.

У долині Елькі, що замкнули
верховини, шпилі, вулкан,
розбуялий вогнем червоним,
як розквітлий мак і шафран,
ми повторювали завзято
слово істинне, без оман:…

І. ВІДЧАЙ
Імла густіє вічна — не зможу я впізнати
місцину, де жбурнуло мене в солоні хвилі.
Цю негостинну землю обходять весни милі:
мене тут ніч укрила дбайливо, наче мати.
Скажений вітер трощить мій крик, як скло, на дрізки,
ридає …