<p>I<br />Була моя мати маленька,<br />як м’ята або як травина;<br />і тінь свою власну на речі<br />їй важко було відкидати.</p>
<p>Земля її ніжно любила<br />за легкість і злагоду в серці,<br />за те, що вона усміхалась<br />до ниви — чи горе, …</p>
<p>Прощай, о земле золота,<br />немов осяяння, — два роки<br />ти милувала зір мені,<br />сходила я твої дороги.</p>
<p>І ось лишаю я тебе,<br />хоч і шкодую до незмоги.<br />Прощай, Провансе, ти п’ять літ<br />вгамовував мої тривоги,</p>
<p>я тут вбирала дух олив,…</p>
<p>Вмерло море якоїсь ночі —<br />у тісних берегах зібгалось,<br />наче зморщилася накидка,<br />що пожбурена геть недбало.</p>
<p>Як хмільний альбатрос ширяє,<br />як втікає дрібне звірятко, —<br />до останнього виднокраю<br />понеслось на валу дев’ятім.</p>
<p>Як обкрадений світ нарешті<br />вже прокинувся ранком раннім,…</p>
<p>Матінко люба, йду уві сні я<br />повз краєвиди темно-бузкові,<br />навколо мене — чорні вершини,<br />завжди я мушу долати гору;<br />ти на горі тій, та надаремно —<br />дійти до тебе ніяк не можу,<br />несила, рідна, тебе обняти —<br />іншу вершину весь …</p>
<p>Усе на вустах гірчить у мене<br />так, наче сльоза розлита:<br />щоденна їжа і пісня,<br />і навіть молитва.</p>
<p>По тому, як стала любов мовчанням,<br />я знаю одне:<br />ллю сльози, що їх мені ти залишив,<br />лишивши мене.</p>
<p>То через сльозу гарячу<br />я …</p>
<p>В цю годину гірку, мов ковток з океану,<br />ти підтримай мене.<br />Весь мій шлях переповнивсь, о боже, пітьмою,<br />і волання страшне!</p>
<p>І любов огняною бджолою летіла,<br />і палала в воді.<br />Обпекла мої губи, і строфи згірчила,<br />і розвіяла дні.</p>
<p>Сам …</p>
<p>Вчителька чиста була. І казала, що учні<br />мусять сумління свого не сплямити, й сади<br />мають плекати, й вивчати пісні милозвучні,<br />світлу оливу тримати, щоб світло нести.</p>
<p>Вчителька бідна була. Рано звідала муки.<br />Темні спідниці носила, багатим чужа.<br />Не надівала ніколи …</p>
<p>Мала я в серці своєму,<br />щирим зігрівши теплом,<br />білий, як рисове зерня,<br />крихітний, ніжний бутон.</p>
<p>Я ж його в серці леліла,<br />гарно було нам обом, —<br />оберігала від спеки,<br />гріла в негоду теплом.</p>
<p>Він виростав, розвивався,<br />думала — щастя прийшло;…</p>
<p>— Всі ми будемо королевами, —<br />
так повторювали ми влад:<br />
Іфігенія, й Росалія,<br />
і Лусіла, і Соледад.</p>
<p>У долині Елькі, що замкнули<br />
верховини, шпилі, вулкан,<br />
розбуялий вогнем червоним,<br />
як розквітлий мак і шафран,<br />
ми повторювали завзято<br />
слово істинне, без оман:…</p>
<p>І. ВІДЧАЙ<br />Імла густіє вічна — не зможу я впізнати<br />місцину, де жбурнуло мене в солоні хвилі.<br />Цю негостинну землю обходять весни милі:<br />мене тут ніч укрила дбайливо, наче мати.<br />Скажений вітер трощить мій крик, як скло, на дрізки,<br />ридає …</p>