Замрія

Лиши мене в цей час! Вже небокрай туманний
Ховається в димку, неначе від омани,
І згас на заході червоний сонця диск.
Але жовтіє ліс, золотить сам узгірки.
Вже осінь день по дню, конаючи так гірко,
Іржею вкрила гай, дощем згасивши блиск.

За мною по кутках вечірня мла густіє,
Стою біля вікна, самотній, у замрії,—
А там, удалині, де небосхил померк,
Яке засяяло казкове місто східне,
Що від його краси примара ночі блідне?..
Воно й тумани рве, горить, як феєрверк.

Хай виникне воно і хай мій вірш тужливий
Відродить восени і дасть нові мотиви,
Хай чарами вогонь запалює в очах
І, довго сяючи в ліловому безмежжі,
Здіймає високо свої палаци й вежі,
Шпилі яких горять повільно в небесах!

* Згасала днина, і повітря темне
Земним створінням навівало сон
По їхній нелегкій роботі….
Данте