Завершення

Ubi defuit orbis*

I

Так, я перегорнув історію народів!
У книзі велич є, скорбота й грім походів.
І дух мій трепетав при зміні чорних дат,
Коли пливли дзвінке імʼя чи злочин дикий,
І мідні сторінки, де згадані владики
Із грюком падали підряд.
Закриємо ж тепер цю книгу незвичайну.
Не можна віднайти у цього сфінкса тайну,
Чудовисько і бог, якого марно звем,
І загадки його не відгадає ліра;
Він креслить там слова, в яких війна й зневіра,
Він пише кровʼю і вогнем.

II

Тих не шукаймо слів! Тоді чому з журбою,
Поете, не заснеш над лірою німою?
Чому ж нести її на торжище заброд?
Чом співи ти ведеш то гнівні, то зловісні?..
Сміливій думці й мужній пісні
Належить рухати народ!
Дух Революції я викликав з безодні?
Цей хаос я відкрив, щоб світ постав сьогодні;
Цей голос із ночей мені кричить давно;
Я, зрештою, хотів, звучи юрбу нечулу,
Зʼєднати сам добу минулу
Із віком нинішнім водно.
Народ уважливий потрібен так поету,
Щоб осявати шлях, будити й звать до злету,
Він мусить цілий світ обняти, як титан.
Вже неба він сягнув ширянням бездоганним
І сміло править ураганом,
І сам — як грізний океан!
Тут крила він простер, міцніє і гримкоче;
То хвилю вмить черкне, то ввись злетить пророче,
Показуючи всім, яка в борні краса;
Зріднився з бурею й не знає він спокою,
Ногою став на смерч, рукою
Підтримуючи небеса!

* Там, де закінчується світ (лат.)