Вірші матерів

Ніжність

Заради сплячої дитини, яку я несу, мій крок зробився сторожким, а серце стало віруючим відтоді, як несе в собі таємницю.

Мій голос ніжний, як сурдина любові, і це тому, що боюся розбудити малятко.

Очима шукаю тепер в обличчях душевний біль, аби інші бачили й розуміли, чому в мене бліді щоки.

Тривожуся з ніжним острахом за трави, де гніздяться перепілки. І йду через поле обережно: гадаю, що дерева і речі мають сплячих дітей, над якими вони схиляються зігнувшись.

Недоторкана

Я вже не граюся на луках і боюся гойдатися з дівчатами на гойдалці. Я немов гілка з плодом.

Я слабка, така слабка, що від пахощів троянд знепритомніла сьогодні ополудні, коли зійшла в садок. І звичний подих леготу чи крапля крові на вечірньому небі мене бентежать, сповнюють болем.

Від єдиного погляду мого володаря, якщо він буде жорстоким цієї ночі, я можу вмерти.

Вічний біль

Блідну, коли він страждає в мені; я хвора від його прихованих поштовхів і можу вмерти від єдиного поруху того, кого не бачу.

Але не гадайте, що він буде прив’язаний до мене доти, поки він у мені. Коли ж він піде вільний шляхами, хоч буде й далеко, вітер, який стьобатиме його, рватиме й моє тіло, і крик моєї дитини злетить із моїх губ. Мій плач і моя усмішка відродяться на твоєму лиці, сину мій!

Заради нього

Заради нього, заради того, який спить, наче струмочок під травою, не завдавайте мені, не завдавайте важкої роботи. Вибачте все: мої примхи за обіднім столом і мою зненависть до шуму.

Ви скажете мені про всі домашні прикрості, бідність і клопоти тоді, коли я покладу його на пелюшки.

Моє чоло і груди, — де б ви не торкнулись мене, — скрізь він, і він застогне, відповідаючи на мою рану.

Образ Землі

Я досі не бачила справжнього образу Землі. Земля має поставу жінки з дитиною на руках (з її створіннями на дужих руках).

Я пізнаю материнську сутність речей. Гора, що дивиться на мене, — це також мати, і вечорами туман бавиться, як дитина, в неї на плечах і колінах.

Я тепер згадую яругу в долині. Глибоким руслом біг, співаючи, потік, незримий за скелястими берегами в колючих чагарниках. Я наче та яруга: відчуваю, як співає в моїй глибині цей манюній струмок, я віддала йому своє тіло, поки він проб’ється до світла.

Мати

Моя мати прийшла до мене; сиділа поруч зі мною, і вперше в нашому житті ми були немов дві сестри, які говорили про жахливе випробування.

Тремтячи, вона торкнула мій живіт і відкрила мої груди. І мені здалося, що від дотику її рук я вся ніжно розкрилася, і в моїх грудях піднялася тепла молочна хвиля.

Почервонівши і вкрай збентежившись, я заговорила про мої болі і страх мого тіла; впала їй на груди і знову стала маленькою дівчинкою, яка плакала в її обіймах від страху перед життям!

Розкажи мені, мамо…

Мамо, розкажи мені все, що пам’ятаєш про свої давні болі. Розкажи, як він народжується, як виходить на світ його тільце, ще прив’язане до мене.

Скажи, він сам потягнеться до моєї груді чи я маю дати йому грудь?

Поділися тепер зі мною своїм знанням любові, мамо. Навчи мене нових пестощів, ніжніших від ласки мужа.

Як мити йому голівку і на який день? І як сповивати, щоб не зашкодити йому?

Навчи мене, мамо, колискової, що ти співала, колишучи мене. Від неї він засне краще, ніж від будь-якої пісні.

Світанок

Всю ніч мучилося, всю ніч здригалося моє тіло, щоб віддати свій дарунок. Смертельний піт зрошує мої скроні, — але не буває смертю те, що є життям!

І тепер благаю тебе, милосердний боже, щоб м’яко ти відірвав його від мене.

Хай він швидше народиться, і мій болісний крик здійметься у світання, злите зі співом птахів!