Перекладач: Григорій Латник
Я відчуваю: тане моє серце,
неначе віск, у ніжному томлінні;
і кров моя вже на вино не схожа —
тече неквапно, мов густа олія;
і чую, що життя моє тікає
подібно до газелі — мовчки й ніжно.
Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».
Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]
Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.
Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]
Ой братіку рідненький, Снився мені сон дивненький, А що наше подвір’ячко Чорним шовком пересновано. Чорним шовком пересновано, Калиною перетикано, Калиною перетикано, Сріблом-злотом пересипано. Що ти, сестро молодая, знаєш, Чи ти свого сна не відгадаєш? Чорний шовк — твоя кісонька, Калиночка — твоя красонька. Калинонька — твоя красонька, Срібло-злото — твоя слізонька.
Homme libre, toujours tu chetiras la mer! La mer est ton miroir… Ш. Бодлер 1. Сховалась за хвилястий виднокруг Земна сучасність з гуркотом і чадом. І от, стихіє, подих твій і рух — Нещадного буття сліпе свічадо! Розтопленим металом двиготить Студене море, і важкі буруни Б’ють у борти, невтомні ні на мить, І линви напинаються, […]
Ой у полі криниченька одна, ой холодная водиченька до дна. Ой холодная водиченька до дна, а в козака дівчинонька одна. «Дівчинонько, золотонько ж моя, ой кажуть люди, що не будеш моя. Як піду ж я у полки служити, ой чи будеш по мені тужити?» «Я ж по тобі не тужу й не плачу — ой […]
Вилітали орли з-за крутої гори — заплакали молодії хлопці, сидячи в неволі. Вони заплакали ще й заголосили: «А в кого ми, пани-браття, цеє заслужили? Чи в Господа-Бога, чи в свої громади, що нас, таких молоденьких, в некрути забрали; в некрути забрали ще й попарували, на руки й на ноги кайдани наклали!» Кайдани наклали — на […]
Ой у городі копаночка, Там купалася ластівочка, На бережині сушилася, Дівка Ганнуся журилася. А ще рушничка не попряла, А вже старостам слово дала, А ще рушнички на верстаті, А вже старости давно в хаті.
Туга стінами стояла на могилах, як тумани перед світом; мати сивата там до сина говорила… бо пололи разом жито: «Чом, сину, зажурився, ніби вечір похилився, аж од хмари, аж од лану на могили та церкви, на яри… в ріку криваву, що полоще черепи і кістяки, наче криги, биті, ламані шматки?» «Мила ненько, біла вишне! Снився […]
