Перекладач: Дмитро Павличко
Відчиняю своє серце, щоб зайти
Всесвіт міг, як водоспад палющий.
День новий приходить — його з’ява
зупиняє подих мій.
Я співаю, як печера, повна сяйва,
я співаю день новий.
Втрачена й повернута краса яскрава,
через те покірно жду я на узбоччі,
не приймаючи й не даючи нічого,
доки не втече Горгона ночі.
Коло млина калина —там дівчина ходила,ножем зілля копала —своєї неньки питала: «Кого, мати, чарувати?» —«Чаруй, доню, того,що до тебе все ходив,за рученьку все водив, за пальчики все тримав —перстеньчики все здіймав».
Для духу вольного нема межі, ні краю, Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав; У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв Не знищується він, не відає одчаю. Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю, Все те він спізнає, що біг віків не знав. Як фенікс із золи, возноситься з канав, Геть […]
Вмерло море якоїсь ночі —у тісних берегах зібгалось,наче зморщилася накидка,що пожбурена геть недбало. Як хмільний альбатрос ширяє,як втікає дрібне звірятко, —до останнього виднокраюпонеслось на валу дев’ятім. Як обкрадений світ нарештівже прокинувся ранком раннім,стало море зламаним рогом,що на крик відповість мовчанням. На зневажений берег вранціми спустились — юрма рибалок:мов знеможений лис, той берегбув скуйовджений і злинялий. […]
Де жили в Тауантінсуйоіндіанці древні,гімни й танці ми принеслив гори ці пустельні. Тут вогні живі палали,завивали кениі співали юні жрицій мудреці священні. І, засліплений сонцями,опустивсь ти, певно,щоб побачить індіанціві стовпи вогненні. Де маїс буяв, пшеницювздрів ти, як знамення,ще й бичків замість вікуньїна луці зеленій. Повертайся в Пачакамак,ти прибув даремно,індіанцю заблуканий,пташе навіжений.
Ой пливе човен по росі, Плаче Марусенька по косі: — Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе розпущу, Свого батенька засмучу, Ой косо ж моя, ой руса ж моя, Ти ж мені краса була. Ой як я тебе носила, То ти мене красила, Ой як […]
Гаю, гаю, зелен розмаю, любив дівчину, сам добре знаю. Любив дівчину півтора року, доки не дізнали вороги збоку. Як дізнали — розщебетали — бодай же вони щастя не знали! Сусіди близькі, вороги тяжкі, пийте, гуляйте, як самі знайте! Пийте, гуляйте, як самі знайте, — де двоє ходять, не розлучайте!
Шляхами зі Сходу на Захід,як вої в залізних заставах,шикуються в ронду суворустосот срібних пальм величавих. Вони розбредуться гуртами,як зорі чи вівці в отавах,і знову ладнаються в рондуокрилених пальм величавих. Помежи тростин та бавовни,по заростях і по галявахстежину протоптує рондаокрилених пальм величавих. І, перестрибнувши посіви,по тернах, по стеблах гірчавихпроходять вночі, як сновиди,юрмовища пальм величавих. Як радісний […]
I. Вавілон був і Ассірія, І пройшли, як сон, як дим. І тепер під руїнами мріють Тисячолітні сліди. Гуркотіли, котились епохи Катаклізмів і катастроф, І лиш знаєм, як звалися боги По клинопису стертих строф. І на бронзі, і на корунді Видко гострі кігті часу. Так, Isis et Arsia gloria mundi! І на мудрість, і на […]
Із безодень світу вилітає рев, кида хвилями між зорі сивий океан. Гасить сонце, миє місяць; старі кості матері-землі лиже. Трусить гривою у горах, гори бахкають, як грім; піском вітер їх розносить у чотири руки в світ. А над водами-морями крильми хмари ріже сокіл та безоднями-очима сонце вище підійма!.. Хай лютує, кида хвилі у простори океан! […]
Між горами, а в долині —ніде води та й напитися,все чужі люди, роду нема —ні до кого прихилитися. Прихилюся до яблуньки —а яблунька — то не матінка:шумить, гуде, гілля ломить —а до мене не говорить. Прихилюся до дубочка —а дубочок — то не батенько:шумить, гуде, гілля ломить —а до мене й не говорить. Прихилюся до […]
