Повільний дощ
Ґабріела Містраль
Перекладач: Олена Криштальська
Ця тужна вода боязлива,
неначе дитятко кволе,
слабіє до того, як впасти
на доли.
Примовкли дерева й вітер,
і в тиші оцій незвичайній
повільно падають сльози
печальні.
А небо, як серце безмежне,
відкрилось в гіркоті безмовно.
Не дощ, а кров то сочиться
так довго.
В домах зачинившись, люди
не можуть відчути скорботи,
яку посилають небесні
висоти.
Ця довга й томлива навала
знеможених вод спадає
на Землю змучену й сонну
до краю.
Дощить… і шакалом чатує
між горами ніч холодна.
Що в мороці вирве Земля
зі свого лона?
Чи ви заснете, як навколо
стражданням у цій круговерті
спадає мертвотна вода —
сестриця Смерті?
Add to Favorites
Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:
