Скорбота

<p>Ця тужна вода боязлива,<br />неначе дитятко кволе,<br />слабіє до того, як впасти<br />на доли.</p> <p>Примовкли дерева й вітер,<br />і в тиші оцій незвичайній<br />повільно падають сльози<br />печальні.</p> <p>А небо, як серце безмежне,<br />відкрилось в гіркоті безмовно.<br />Не дощ, а кров …</p>

<p>Це буду сама осягати<br />країну скорботи тепер я<br />і забувати твоє кохання,<br />що мовою стало моєю —<br />так, як ріка, що міняє<br />русло, течію та берег.</p> <p>Навіщо приніс перлини,<br />коли забуття немає?<br />Ніщо до серця не лине,<br />і я сама …</p>