Пейзажна

На зеленому роздоллі,
де чебрець, де трави й квіти,
наче ждав, мене стрічає
Вітер.

То крутнеться біля мене,
то летить несамовито,
мов пустун, що матір хоче
подражнити.

То обніме ніжно, зграбно,
як йому лише й зуміти,
то почне моїм одінням…

Ця тужна вода боязлива,
неначе дитятко кволе,
слабіє до того, як впасти
на доли.

Примовкли дерева й вітер,
і в тиші оцій незвичайній
повільно падають сльози
печальні.

А небо, як серце безмежне,
відкрилось в гіркоті безмовно.
Не дощ, а кров …

Вечірній час — він заливає
своєю кров’ю гори.
Страждає хтось під цю годину,
якась втрачає, й горе
у цьому присмерку чиєсь
єдине щастя боре.

Якесь є серце, що вершину
скривавлює в цю пору.
Долина вже у тінях
і повниться спокоєм,…

Розвилась троянда,
сповнена росою, —
так у мене в грудях
мій синок зі мною.

Пелюстки стуляє,
щоб роса сховалась,
бережеться вітру,
щоб роса трималась.

Ніч паде, й на світі
від роси світліше,
і любов’ю квітка
паленіє, дише.

Це ж вона …

Світила — це ронди хлопчачі,
що грають, на землю зорять…
Колосся — це танці дівчачі,
що грають, хвилюючи гладь…

Так, ріки — це ронди хлопчачі,
що в морі зустрітись спішать…
А хвилі — це ронди дівчачі,
що прагнуть всю землю …

Мій хлопчику, ти так злякався
Води, що я тобі даю,
та твій переляк з того щастя,
з яким спадає водоспад!
Він падає, неначе жінка,
сліпа від піни пелюшок.
Так, це Вода, Вода священна
та, що не забуває нас.

Вона біжить, …

Істаксіуатль шле мені світання,
дивиться згори на мій дім — і знову
біля ніг її від зачарування,
від її краси відбирає мову.

Я люблю тебе, Мексіки вершино,
зір чаруєш мій, юна і цнотлива.
За тобою маком розцвітає днина,
жевріють пелюстки …

Я пам’ятаю жест і порух
тих, що мені давали воду.
В пахкій долині Ріо-Бланко,
де Аконкагуа в шапці льоду,
під пліть важкого водоспаду
я підійшла по прохолоду;
він, буйногривий, круто падав
і розбивався там з нальоту.

Я обпеклась його кипінням,…

Ронда, ронда Аргентини
десь на тропіку скресає
і, спускаючись по ріках,
разом з ними виростає.
Обминає всі посіви,
поникає біля гаю.
Вирушаємо за сонця,
ідемо, коли смеркає…

Поминувши Ентре-Ріос,
мов тіка за виднокраї,
бо роз’єднується коло,
рветься натиском врожаю:
сім …

Вчительці Еммі Ортіс
Світло всесвіт огортає,
в тому світлі бачу сейбу,
і Америки в тій кроні
грають спалахи зелені!
Гей, сейбо, гей-но, гей-но!

Сейба ця не виростала:
сейбу, дерево правічне,
не саджали індіанці
і не зрошували ріки.
Проти неба вихиляє…

Шляхами зі Сходу на Захід,
як вої в залізних заставах,
шикуються в ронду сувору
стосот срібних пальм величавих.

Вони розбредуться гуртами,
як зорі чи вівці в отавах,
і знову ладнаються в ронду
окрилених пальм величавих.

Помежи тростин та бавовни,
по …

Острів Карібський та Сібоней,
пагін тендітний, підніжжя піщане, —
мов черепаха, лежить серед моря;
повний гаїв, де красуються пальми,
світлий в шерегах тростини,
темний од сейб величавих.

А королівські пальми дівують,
поміж землею зрісши та небом;
якось циклон їх потяг …

І. ВІДЧАЙ
Імла густіє вічна — не зможу я впізнати
місцину, де жбурнуло мене в солоні хвилі.
Цю негостинну землю обходять весни милі:
мене тут ніч укрила дбайливо, наче мати.
Скажений вітер трощить мій крик, як скло, на дрізки,
ридає …

І. ВУЛКАН ОСОРОНО
Ти жбурляєш, гримкий вулкане,
сам у себе той град камінний!
Патріарше племен великих!
Найстаріший пастух рівнини!
Ти — застиглий стрибун, що раптом
зупинився посеред бігу;
сяйвом сліпиш ти індіанців,
дикий олень, біліший снігу.

Славо наша, вулкане Півдня,…

Достигле сонце двох Америк,
о сонце інків, сонце майя,
тобі молились майя й кіче,
вславляли з краю і до краю,
в твоїм промінні аймара
бурштином жовтим палахтіли.
Червоним сходиш ти фазаном,
а вдень стаєш фазаном білим.

Від леопарда рід ведеш …