<p>На зеленому роздоллі,<br />де чебрець, де трави й квіти,<br />наче ждав, мене стрічає<br />Вітер.</p>
<p>То крутнеться біля мене,<br />то летить несамовито,<br />мов пустун, що матір хоче<br />подражнити.</p>
<p>То обніме ніжно, зграбно,<br />як йому лише й зуміти,<br />то почне моїм одінням…</p>
<p>Ця тужна вода боязлива,<br />неначе дитятко кволе,<br />слабіє до того, як впасти<br />на доли.</p>
<p>Примовкли дерева й вітер,<br />і в тиші оцій незвичайній<br />повільно падають сльози<br />печальні.</p>
<p>А небо, як серце безмежне,<br />відкрилось в гіркоті безмовно.<br />Не дощ, а кров …</p>
<p>Вечірній час — він заливає<br />своєю кров’ю гори.<br />Страждає хтось під цю годину,<br />якась втрачає, й горе<br />у цьому присмерку чиєсь<br />єдине щастя боре.</p>
<p>Якесь є серце, що вершину<br />скривавлює в цю пору.<br />Долина вже у тінях<br />і повниться спокоєм,…</p>
<p>Розвилась троянда,<br />сповнена росою, —<br />так у мене в грудях<br />мій синок зі мною.</p>
<p>Пелюстки стуляє,<br />щоб роса сховалась,<br />бережеться вітру,<br />щоб роса трималась.</p>
<p>Ніч паде, й на світі<br />від роси світліше,<br />і любов’ю квітка<br />паленіє, дише.</p>
<p>Це ж вона …</p>
<p>Світила — це ронди хлопчачі,<br />що грають, на землю зорять…<br />Колосся — це танці дівчачі,<br />що грають, хвилюючи гладь…</p>
<p>Так, ріки — це ронди хлопчачі,<br />що в морі зустрітись спішать…<br />А хвилі — це ронди дівчачі,<br />що прагнуть всю землю …</p>
<p>Мій хлопчику, ти так злякався<br />Води, що я тобі даю,<br />та твій переляк з того щастя,<br />з яким спадає водоспад!<br />Він падає, неначе жінка,<br />сліпа від піни пелюшок.<br />Так, це Вода, Вода священна<br />та, що не забуває нас.</p>
<p>Вона біжить, …</p>
<p>Істаксіуатль шле мені світання,<br />дивиться згори на мій дім — і знову<br />біля ніг її від зачарування,<br />від її краси відбирає мову.</p>
<p>Я люблю тебе, Мексіки вершино,<br />зір чаруєш мій, юна і цнотлива.<br />За тобою маком розцвітає днина,<br />жевріють пелюстки …</p>
<p>Я пам’ятаю жест і порух<br />тих, що мені давали воду.<br />В пахкій долині Ріо-Бланко,<br />де Аконкагуа в шапці льоду,<br />під пліть важкого водоспаду<br />я підійшла по прохолоду;<br />він, буйногривий, круто падав<br />і розбивався там з нальоту.</p>
<p>Я обпеклась його кипінням,…</p>
<p>Ронда, ронда Аргентини<br />десь на тропіку скресає<br />і, спускаючись по ріках,<br />разом з ними виростає.<br />Обминає всі посіви,<br />поникає біля гаю.<br />Вирушаємо за сонця,<br />ідемо, коли смеркає…</p>
<p>Поминувши Ентре-Ріос,<br />мов тіка за виднокраї,<br />бо роз’єднується коло,<br />рветься натиском врожаю:<br />сім …</p>
<p>Вчительці Еммі Ортіс<br />Світло всесвіт огортає,<br />в тому світлі бачу сейбу,<br />і Америки в тій кроні<br />грають спалахи зелені!<br />Гей, сейбо, гей-но, гей-но!</p>
<p>Сейба ця не виростала:<br />сейбу, дерево правічне,<br />не саджали індіанці<br />і не зрошували ріки.<br />Проти неба вихиляє…</p>
<p>Шляхами зі Сходу на Захід,<br />як вої в залізних заставах,<br />шикуються в ронду сувору<br />стосот срібних пальм величавих.</p>
<p>Вони розбредуться гуртами,<br />як зорі чи вівці в отавах,<br />і знову ладнаються в ронду<br />окрилених пальм величавих.</p>
<p>Помежи тростин та бавовни,<br />по …</p>
<p>Острів Карібський та Сібоней,<br />пагін тендітний, підніжжя піщане, —<br />мов черепаха, лежить серед моря;<br />повний гаїв, де красуються пальми,<br />світлий в шерегах тростини,<br />темний од сейб величавих.</p>
<p>А королівські пальми дівують,<br />поміж землею зрісши та небом;<br />якось циклон їх потяг …</p>
<p>І. ВІДЧАЙ<br />Імла густіє вічна — не зможу я впізнати<br />місцину, де жбурнуло мене в солоні хвилі.<br />Цю негостинну землю обходять весни милі:<br />мене тут ніч укрила дбайливо, наче мати.<br />Скажений вітер трощить мій крик, як скло, на дрізки,<br />ридає …</p>
<p>І. ВУЛКАН ОСОРОНО<br />Ти жбурляєш, гримкий вулкане,<br />сам у себе той град камінний!<br />Патріарше племен великих!<br />Найстаріший пастух рівнини!<br />Ти — застиглий стрибун, що раптом<br />зупинився посеред бігу;<br />сяйвом сліпиш ти індіанців,<br />дикий олень, біліший снігу.</p>
<p>Славо наша, вулкане Півдня,…</p>
<p>Достигле сонце двох Америк,<br />
о сонце інків, сонце майя,<br />
тобі молились майя й кіче,<br />
вславляли з краю і до краю,<br />
в твоїм промінні аймара<br />
бурштином жовтим палахтіли.<br />
Червоним сходиш ти фазаном,<br />
а вдень стаєш фазаном білим.</p>
<p>Від леопарда рід ведеш …</p>