Чужинка
Ґабріела Містраль
Перекладач: Олег Покальчук
У мові — присмак варварського моря,
і водоростів шум, і даль безкрая;
і молиться вона якомусь богу,
старіє довго, наче помирає.
В саду, що дивним став для нас неждано,
плекає кактус і лапаті трави.
Все задихається, як у пустелі,
блідава з виду — вміла ж бо кохати;
про те мовчить, якби нам розказала,
то це була б зорі чужої карта.
Хай проживе десятки літ між нами,
та буде незнайома й дивнувата
із мовою, в якій задуха й стогін,
яку збагнути можуть лиш звірята.
І так ось від страждання поміж нами
якоїсь ночі вмре ця бідна жінка,
подушку маючи одну, як доля, —
тією смертю, що назвуть — чужинка.