Зустріч
Тодось Осьмачка
Я лиш про неї думав при зірницях,
мов про щасливий, страшний гріх,
і чув, як пристрасно її спідниця
шуміла щось про чари ніг.
І думав ще й про те, що вдень я мушу
саму зустріти сяйвом ніч
і щиро розказати в щиру душу,
яка була для серця — ніг.
Але навіщо день, і хмара сіра,
і світлові у тьмі кінець,
коли для них існує тільки міра,
що зветься горем наших серць?
І задля чого розум нам і слово,
а їм у книгах проста путь,
коли їх наші почуття чудово
у хаос випадком ведуть?..
Бо я зустрів її, коли надвором
несла в клас яблука в полі,
і весь зробився раптом тільки зором
і тільки місцем на землі.
І привітатися забув і зовні,
хоч в серці слів гули рої,
бо дихали тривожно груди повні
та молодесенькі її.
Чого ж вона не розкотила долі
з розпуки яблука малі,
а, відвернувшися, пішла поволі,
неначе в безвість королі?
І нащо нам той розум і те слово,
мов бризки з вічної ріки,
коли ми ним по всьому випадково
рахуєм тільки помилки?
Коментарів ще немає... Будьте першим!