Китиці часу

Ніхто ні хусточкою не махав,
і не казав ніхто «прощай»,
коли мій поїзд від лісів і трав
мене відвозив у …

На білі дуги сніжних, високих гір
схиляються вечірні зорі,
і бір гуде, неначе туркіт давніх лір,
похованих в снігах історій.…

З «Ворона»:
На ранок він мене покине,
коли мої надії відлетять.
Едгар По

Ще сонце у горах за гострі граніти…

Моя Україно, недоле моя,
була ж ти мені дорогою,
а нині тебе вже питаюся я,
ох, що ж ти зробила …

Ох, недоле моя чорнопера,
відведи від моєї душі
кожну діву, що любить озера
і дзеркала, мов води в глуші,

бо …

В Баварії дзвіночки з лісу та із бору
ворушаться сьогодні над травою,
і сонце з моря, ставши на блакить прозору,…

Ох, ноче, ноче без луни і крику,
без місяця і без зірниць,
я знов твою пустелю дику
полохаю із-під ялиць.…

Я знов ходжу з уявою важкою,
затримуючи думам хід,
яка обкинута кругом косою,
немов Чумацьким Шляхом світ.

Я знов люблю …

I

Гей, до тебе, до тебе так серце з грудей
ломить ребра безумно собою,
і ніхто зупинити його із людей…

В-ці К-б

Коли зблисне річка в рогозі,
під сонцем ринучи в стави,
І босі ноги згадую в грязі,
що мовчки …

Я лиш про неї думав при зірницях,
мов про щасливий, страшний гріх,
і чув, як пристрасно її спідниця
шуміла щось …

Ще бір не чорнів на Лемківщині в горах
від сонця, ворон та відлиги,
ще ріки поволі, неначе покора,
котили каміння …

Я дівчину любив, люблю і нині,
й вона мені сказала в пізній час:
«І сонце й місяць розійшлись в долині……

Ви вирвали серце у себе з грудей,
а разом із ним і тривогу,
і десь подали аж на небо руде…

Я був не з криці, не з заліза, не з бетону
тоді, коли безправний без мети ходив,
і люди українські …

Із Батьківщини рідної — втікач,
ще й емігрант між втікачами,
якому радощі чужі, і плач,
і шепотіння серць ночами…
з …

На її добру славу впала тінь.
З розмови

Як повідь води весною, спливаючи з лугів,
лишає на кожній
травинці крапелинку …

Мій Боже, ти любиш з блакитної арки
пускати над селами пил,
і нюхати в церкві, як пахнуть огарки,
олива і …