Зорі плинули на хмарах,
курів сніг з небес;
ішли люди всі у парі,
а я ждав тебе.
Замок стіни свої …
Зорі плинули на хмарах,
курів сніг з небес;
ішли люди всі у парі,
а я ждав тебе.
Замок стіни свої …
На її добру славу впала тінь.
З розмови
Як повідь води весною, спливаючи з лугів,
лишає на кожній
травинці крапелинку …
(уривок з поеми)
Мамо, моя мамо,
Що ти ворожила,
Як мене малого
В колиску ложила?
Мамо, моя мамо,
Що ти …
Ніхто ні хусточкою не махав,
і не казав ніхто «прощай»,
коли мій поїзд від лісів і трав
мене відвозив у …
На білі дуги сніжних, високих гір
схиляються вечірні зорі,
і бір гуде, неначе туркіт давніх лір,
похованих в снігах історій.…
З вікна видніють із-під снігу дахи
і з цегли в сажі виводи,
з їх лине дим, неначе чорні птахи
або …
Ой упали сніги на баварські бори,
аж гілляки схилилися вниз,
і над яром присипані пні без кори
мовчазними горбами здулись.…
Ні місяць не світив тоді, ні зорі,
горнулась ніч, і чорний був Дунай,
і Відень, ніби гуща тьми надворі,
стояв …
Сонце сходить, і кричать в гаю сороки,
аж гора розчервонілася одна
понад яром диким та таким глибоким,
що і крик …
О, сило Божа, і безсилля враже,
свята уяво у людей,
ти твориш світ, якого наше
бажає серце кожний день.
Ти …
Ще бір не чорнів на Лемківщині в горах
від сонця, ворон та відлиги,
ще ріки поволі, неначе покора,
котили каміння …
Ріка несе по кам’янім річищі
весінній теплий каламут,
а верби і від їх будинки вищі
своєю тінню повнять нурт.
Біжать …
Царице неба, і землі, і вод,
сьогодні я не до твоїх висот
молитву шлю від всіх окрему,
а тільки серцю …
Моя Україно, недоле моя,
була ж ти мені дорогою,
а нині тебе вже питаюся я,
ох, що ж ти зробила …
В-ці К-б
Коли зблисне річка в рогозі,
під сонцем ринучи в стави,
І босі ноги згадую в грязі,
що мовчки …
Ви стояли і сміялись мені при даху,
через лутку схилившись вікна,
і я, маючи в серці самітність глуху,
вам повірив …
Я знов ходжу з уявою важкою,
затримуючи думам хід,
яка обкинута кругом косою,
немов Чумацьким Шляхом світ.
Я знов люблю …
Із Батьківщини рідної — втікач,
ще й емігрант між втікачами,
якому радощі чужі, і плач,
і шепотіння серць ночами…
з …
На її добру славу впала тінь.
З розмови
Як повідь води весною, спливаючи з лугів,
лишає на кожній
травинці крапелинку …
Мотто:
«Де не лилися ви в нашій бувальщині,
де, в які дні, в які ночі?
чи в половеччині, ханщині, ляччині, …
Я був не з криці, не з заліза, не з бетону
тоді, коли безправний без мети ходив,
і люди українські …
Тодось Осьмачка — один із найяскравіших представників українського модернізму, що посідає особливе місце в історії літератури. Його спадщина, сповнена психологічної глибини, драматизму та бунтарського духу, стала відображенням трагічної долі митця в умовах тоталітарного суспільства.
Справжнє ім’я письменника — Теодор Степанович Осьмачка. Він народився 1895 року на Київщині, у селі Куцівка. Дитинство і юність минули в атмосфері українського села, що згодом знайшло відображення в його поезії та прозі.
Отримавши освіту, Осьмачка працював учителем, а згодом долучився до Визвольних змагань, які сформували його патріотичний світогляд.
У 1920-х роках він активно входить у літературне життя, стає членом угруповань «Ланка» та «МАРС» (Майстерня революційного слова). Саме тоді виходять його перші збірки поезій, відзначені оригінальним стилем, метафоричністю та філософською глибиною.
Перші збірки Осьмачки — «Круча» (1922), «Кіт у чоботях» (1927) та «Дуби шумлять» (1929) — вирізняються імпресіоністичними настроями, емоційністю та внутрішньою напругою. У віршах він звертається до тем природи, кохання, самотності, людських переживань.
У 1930-х роках письменник переходить до прози. Повість «Старший боярин» (1940) та роман «Ротонда душогубців» (1956) досліджують внутрішній світ людини в екстремальних умовах. Його проза розкриває абсурдність і жорстокість сталінського режиму, показує боротьбу особистості за свободу і гідність.
Життя Осьмачки було сповнене випробувань. Він пережив сталінські репресії, зазнав ув’язнення, а з початком Другої світової війни змушений був емігрувати. Спочатку жив у Німеччині, згодом у США. Еміграція дала йому змогу вільно творити, проте поглибила внутрішні страждання.
Останні роки були затьмарені тяжкою хворобою та психологічними муками. Незважаючи на це, письменник продовжував працювати. Помер Тодось Осьмачка у 1962 році.
Творчість Осьмачки, замовчувана й заборонена в радянській Україні, сьогодні повернулася до читача. Його твори — це не лише художнє відображення своєї доби, а й глибоке осмислення універсальних проблем: протистояння добра і зла, прагнення свободи, пошуків внутрішньої гармонії.
Письменник, який не зрадив своїх ідеалів, пройшов крізь жахи тоталітаризму, але зберіг свій голос. Його спадщина — це заклик пам’ятати власну історію та боротися за людську гідність.